Оббити не можна реставрувати
Які проблеми виникають в історичному архітектурному середовищі Львова?
Львів – одне з небагатьох міст України, яке може похвалитися немалою кількістю унікальних пам'яток архітектури. До міста Лева щороку з'їжджаються тисячі туристів з різних куточків світу, аби насолодитися автентичним духом минулого – невеличкими вулицями, химерними скульптурами та незвичним декором на будинках, за якими криється чимало історій. Однак за цією красивою картинкою приховано чимало проблем, які безпосередньо пов'язані з історичною архітектурою у серці нашого міста. Адже більшість старовинних будинків у центрі Львова перебувають у не найкращому стані: з фасадів обвалюється ліпнина, а також осипаються частини балконів. Водночас у мерії Львова продовжують розповідати лише позитивні історії про те, як у місті постійно відбувається реконструкція балконів, брам чи вікон.

Львівський портал поспілкувався із архітектором та волонтером Іваном Щурком, який розповів про проблеми історичного архітектурного середовища міста, які не завжди кидаються в очі пересічним львів'янам:

Оббиваємо та вивозимо на сміття!

Однією з проблем, яка, на мою думку, є дійсно масштабною – бездумне оббивання працівниками комунальних підприємств Львова аварійних елементів декору на фасадах будинків. Я почав на це звертати увагу десь три роки тому: неодноразово звертався в управління охорони історичного середовища міста, в райадміністрації, були дописи в соціальних мережах, були інтерв'ю. На жаль, ефекту жодного немає. Власне, перші мої звернення стосувалися того, що комунальні підприємства цинічно оббивали декоративні елементи на будинках та залишки просто вивозили на сміття. І на це ніяк не реагувало управління охорони історичного середовища ЛМР. У місті, яке позиціонує себе, як «столиця культури», застосовувати такі терміни чи методи, як «оббивання», неприйнятно. Роботи з демонтажу аварійних елементів мають виконувати фахівці, які розуміють їх цінність і зможуть, після реставрації, повернути цей архітектурний декор на місце. Натомість, ми маємо іншу ситуацію, коли історію просто вивозять на сміття.

Прикладів, де комунальники варварськи руйнують зовнішній вигляд історичних будівель Львова, – достатньо багато. Наприклад, місяць тому я став свідком такого цинічного знищення на вулиці Левицького, 48. Працівники комунального підприємства з молотками та сокирами просто рубали кронштейн балкону. Місто вважає, що це аварійний елемент, але я можу з впевненістю сказати, що це не так, бо бачив, з якою силою вони його оббивали. Хочу відзначити, що цей балкон належить до унікальних, адже його тримають дві скульптури морських химер. Рештки цих фігур комунальники порозбивали на кавалки та повантажили на машину зі сміттям. Мені вдалось забрати фрагменти цих скульптур та відвезти у «Львівську політехніку», де мої знайомі працюють викладачами. Вони радо беруть такі речі, бо для практики студентів на кафедрі реставрації найкраще мати реальний об'єкт. Так він навіть виховує якусь емоційну прив'язку з містом.
Зруйнований кронштейн морських левів на вул. К. Левицького,48
Подібна ситуація сталася на вулиці Словацького, навпроти Головної пошти. Там розташовані чотири будинки і усі вони – пам'ятки архітектури місцевого значення. Минулого року там комунальники проводили роботи: працівники ЛКП оббивали капітелі на колонах. На фасаді цих будівель є елементи, які є досить унікальні, які ніде більше у Львові не повторюються. Я пробував їх просто фізично зупиняти, дзвонив до очільниці управління охорони історичної спадщини Лілії Онищенко, але вона тоді не змогла підійти, бо була на нараді. Як результат, чергові історичні будинки залишились без цікавих автентичних елементів.
«Бо впаде людям на голову»

Загалом, якщо стежити за повідомленнями «Гарячої лінії міста», то один раз вдень львів'яни звертаються з повідомленнями про те, що є якийсь аварійний елемент, який от-от обвалиться. І адміністратор «Гарячої лінії» перше, що робить – звертається чомусь до технічних служб райдержадміністрацій, а не до управління охорони історичного середовища. І вже до кінця дня вони браво звітують про те, що вони оббили якийсь елемент та публікують фотодоказ. У міста є благородний мотив, з яким вони пов'язують ці всі дії – бо «впаде людям на голову». Але чому не можна просто демонтувати елемент, відреставрувати та повернути на місце? Сьогодні у Львові працюють за принципом – оббити та вивезти на сміття. І немає різниці – це пам'ятка чи не пам'ятка, унікальне чи не унікальне. Процес заради процесу…
Нещодавно на вулиці Вороного на одному з будинків через сильні вітри зірвало з даху люкарню – металеве, бляшане віконечко з декором довкола. Вона зачепилася за ринву та просто звисала. І насправді, це є дуже небезпечно, адже ця конструкція могла впасти людям на голову. І аж через 12 днів після звернення таки цю люкарню зняли. Для мене є дивним, чому комунальними «із швидкістю вітру» по-варварськи оббивають елементи, які не є надзвичайно аварійними, а от люкарню, яка може впасти перехожому на голову, демонтувати не можуть? Та й тепер мені цікаво, яка доля цього елементу. Найкраще було б її відреставрувати та поставити на місце.

Іван Щурко
архітектор
Люкарня після буревію на вулиці Вороного
Також зараз у Львові є дуже багато випадків обвалу ліпнини з фасадів та балконів будинку. І це не дивно, адже будинки старіють. Зазначу, що найактивніший період забудови Львова – початок 20 століття. І цей сторічний період для багатьох будинків – ресурсна межа, за якою вони фізично починають сипатися. І з роками ситуація буде тільки погіршуватися, адже обвал більшості аварійних елементів пов'язано з водою: це неякісно зремонтований дах, відсутність обслуговування даху, ринв, водостоків. Тому нас чекає щораз більше замокань стін, замокань декоративних елементів та, відповідно, аварійних ситуацій та обвалів.
Неякісна реставрація та будинок казарма

Не можу заперечити того, що у Львові проводять реставрації будинків, скульптур та інших декоративних елементів на історичних будівлях. Цей процес дійсно йде. Але, наприклад, в той час, коли реставрується один балкон, то два інших падають чи руйнуються. Про це ніхто не говорить, з'являються лише повідомлення про те, що щось відреставрували. Політика нинішньої Львівської міської ради така, що все будується на позитиві. Нехай того позитиву трошки, але його можна технічними, медійними засобами до потрібних масштабів збільшити. Так будується картинка Львова. Але реальність є сумніша. В той час, коли один будинок реставрується – два будинки руйнуються під чергові забудови.

У Львові є приклади, коли через короткий час після реставрації деякі елементи знову руйнуються. Один з таких прикладів– на вулиці Листопадового Чину. Там розташований будинок, де в серпні-вересні минулого року завершили реставрацію фасаду, брами та даху. Будинок справді свіженький, гарно побілений, багато декоративних елементів було відновлено. Однак ті кронштейни, які знаходяться на будинку, вже в аварійному стані. На відреставрованому будинку елементи – потріскані, аварійні і несуть небезпеку, адже можуть впасти комусь на голову.
Минулоріч відреставрований будинок на вул. Листопадового Чину
Ще один схожий випадок – на вулиці Зеленій, де розташована музична школа імені Соломії Крушельницької. Загалом заклад має чотири будівлі. Так от, з будинку зі сторони вулиці Зеленої, які реставрували десь два роки тому, вже почала обвалюватися штукатурка, а балкон весь в тріщинах. Якщо говорити про фасад цієї школи зі сторони вулиці Шота Руставелі то це взагалі абсурд, бо в процесі реставрації зникли усі декоративні елементи. Поки будівля стояла в риштуванні, накрита сіткою, робітники, які там працювали, вирішили це все зрубати і просто заштукатурили. Адже навіщо витрачати додаткові гроші, якщо можна просто все оббити. І зараз цей будинок втратив унікальні картуші (площини під герби), а також декоративний герб, на якому була зазначена дата будівництва, тобто не залишилося жодного цінного декоративного елемента. Таким чином Львів збіднів, бо ми отримали черговий будинок-казарму, без нічого. Так, будинок гарно пофарбований, але цінності жодної немає….
Відреставрований будинок на вулиці Шота Руставелі
Закордонний досвід

Місто Львів має повне право вимагати особливого ставлення в межах країни. Я досліджував досвід Риги - це місто, яке дуже своєю архітектурою подібне до Львова. Як мені розповіли їхні охоронці історичних пам'яток, в них є окремий закон про місто. Це закон не тільки про столицю юридично, а це закон про місто, яке є осередком історичної, культурної, архітектурної спадщини для країни. І 80% цього закону стосується того, як місто має розвиватися та зберігатися. Закон передбачає чіткі інструменти, які дозволяють ефективно берегти і розвивати місто. Ефективність цього підходу зауважують всі гості Риги та її мешканці. І хочу відзначити, що для них збереження спадщини не заперечує розвитку, це не означає, що не можна нічого будувати…
Мені здається, що це міг би бути хороший приклад для нашого Львова. Хоча, якщо бути відвертим, я три роки тому з друзями пропонував ввести тимчасовий мораторій на забудову історичної частини міста. Адже Львову потрібно дати передихнути 3-5 років, щоб прорефлексувати, проаналізувати, що збудовано погано і чому, впорядкувати ситуацію з містобудівною документацією і сформувати чіткий перелік пам'яток архітектури. Продумати, як уникати тих помилок, які вже зроблені. Однак ідея мораторію була дуже холодно сприйнята владою міста, мабуть, він комусь дуже невигідний.
Історична архітектура VS сучасна архітектура

Є різні концепції збереження історичного середовища. Є досвід Чехії, Польщі, частини австрійських та німецьких міст, де історичне середовище є недоторканим, і в принципі там будувати нічого агресивного не можна. Також у Європі є приклади міст, де можна зустріти сучасні, досить агресивні втручання в історичне середовище. Хоча зазвичай потрібно шукати якийсь розумний баланс. Якщо людина будує в історичному середовищі, то потрібно, щоб ця будівля по висоті, по кількості поверхів, по масштабу, по планувальній структурі могла якось гармонійно співіснувати. Ну бо не може бути ряд чотириповерхових будинків і тут «виріс» семиповерховий «прищ». Який би геніальний архітектор його б не планував, будинок все одно не вписуватиметься в архітектурне середовище. Але у Львові, на жаль, достатньо таких будівель.

Яскравий прикладом, де нема ані якісної архітектури, ані елементарної поваги до міста, є новобудова на вулиці Підмурній. Це ґвалтування історичного середовища задля власних комерційних інтересів. Подібні сумнівні об'єкти ростуть вздовж вул. Личаківської, Шевченка, на Погулянці і на Софіївці.
Новобудова на вулиці Підмурній
Сьогодні критичними та поза межею логіки є перебудови на площі Ринок. Мова йде про надбудови та руйнування внутрішньої структури будівель. Насправді, це велика проблема міста, бо немає якісної повноцінної інвентаризації. Сьогодні місто не знає, що воно має. Ніхто ніколи не вивчав інтер'єри всередині будівель, але натомість їх просто продають під ресторани та готелі. Ми ж не знаємо, що там було всередині, можливо, це якісь стінописи, які можуть розповісти про якусь історію. Сьогодні ми втрачаємо це в кожному будинку, втрачаємо, бо не знаємо, не розуміємо…
Просвітництво та публічність

Не так давно я був присутній на нараді у Львівській міській раді, під час якої передав заступнику міського голови з питань розвитку Андрію Москаленку та очільниці управління охорони історичної спадщини Львова Лілії Онищенко свої пропозиції, які б могли врегулювати ті речі, які відбуваються з історичними будівлями у Львові. Мені здається, що потрібно розробити чіткий алгоритм дій працівників ЛКП у випадку виявлення аварійних елементів фасадів в історичній частині міста та систему покарання власників історичних об'єктів за пошкодження чи руйнування. Також невід'ємною є підтримка з боку міської влади львовознавчих та мистецтвознавчих освітніх проектів.

Загалом, аби покращити ситуацію з історичною архітектурою міста, потрібна сукупність багатьох елементів. На мою думку, перш за все, це має бути просвітництво. Є багато фахівців, які можуть розказувати людям, наскільки цінними є пам'ятки архітектури, чому їх потрібно берегти. Але де ці проекти, зініційовані містом? Для мене загадка - мер Львова Андрій Садовий, який має цілий медіахолдинг. Чому не можна запустити якусь телепередачу на своєму каналі, в якій показуватимуть позитивні приклади реставрації, як людям вдається пильнувати свої вікна, двері, як їх потрібно реставрувати та багато іншого. У місті є достатньо людей, здатних про це розповісти.

Друга справа – публічність самого управління охорони історичного середовища, яке для Львова, на мою думку, є ключовим. Адже до нас приїжджають туристи з усього світу, аби насолодитися пам'ятками архітектури, і місто на цьому непогано заробляє. Відповідно робота цього управління має бути максимально публічною. Наразі цього немає…

Був у Львові дуже хороший проект «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» (GIZ), які започаткували багато хороших речей щодо збереження історичної спадщини Львова. І ті речі, які були започатковані, місто мало б активно продовжувати. Я маю на увазі семінари для підрядників, реставраторів та мешканців. Є фірми, які реставрують декор. Їх треба вчити, мотивувати та інтегрувати у це місто. Якщо ми розуміємо цінність міста, то ця реставраційна галузь також має бути люблена та заохочена.

У Львові мають бути не лише забудовники, які нищать Львів: повинні з'явитися люди, які зуміють це місто берегти.

Текст та верстка: Вероніка Рой
Фото: Іван Щурко та соціальні мережі