Реквієм за спідвеєм: від тріумфу до поступового занепаду
Гуркіт двигунів мотоциклів. Намагання гонщиків віднайти на старті свій внутрішній «дзен», щоби заглушити вибух адреналіну та переживань. І – вперед, швидше від вітру.

Чи повірите Ви, що колись спідвей збирав на львівському стадіоні СКА до 20 тисяч (!!!) глядачів? Так-так, були часи, коли цей вид мотоциклетного спорту активно розвивався і у Львові, і в Червонограді.

Зараз з сумом доводиться констатувати про занепад спідвею. Причина до болю проста – нема коштів. І якщо у Червонограді намагаються сяк-так підтримувати його життя і ще проводять змагання, то львівський мототрек вже і забув, що таке спідвей…

Пропонуємо Вам відкрити для себе маленький світ цього спорту, скований тісними лещатами фінансової скрути. Адже, якщо ситуація не зміниться, всі здобутки наших спідвеїстів можуть просто загубитися на сторінках історії, як і цей вид спорту.

Мотоцикли без гальм і швидкість до 180 км/год.
Сама назва цього спорту найкраще розповість про його суть: від англ. speed («швидкість») та way («дорога»). А швидкості тут справді шалені. Більше того, спідвейні мотоцикли не мають гальм: гонщики зменшують швидкість ногами зі спеціальними гальмівними черевиками.

– Із технічних видів спорту спідвейний мотоцикл – єдиний, який не має гальм, лише газ та щеплення. За три секунди мотоцикл набирає швидкість до 100 км/год. у залежності від довжини треку. На довгих треках (600-800 м) швидкість більша: на прямій – до 180 км/год., на віражі – 120-130 км/год, – розповідає відомий 59-річний червоноградський спідвеїст Петро Федик. Гонщик у спідвеї ще з 1983 року. У 2003 році Петро Федик виграв Кубок України. Є постійним призером ветеранських змагань не лише в Україні, а й закордоном.

Згідно із правил, якщо гонщик достроково розірве стартову стрічку, він знімається зі заїзду, тому спортсменам так важливо перед початком змагань вгамувати шал емоцій, які вирують всередині.

– На старті потрібно бути спокійним, щоб зосередитися. Але в мене буває по-різному, деколи переживаю, – зізнається Петро Федик.

Змагання по класичному спідвею проводиться на треках довжиною 280-400 метрів. Це – доріжка навколо футбольного поля. Вона обгороджена дерев'яним плотом висотою 120 см із надувними бортами. Стартує чотири гонщики. Дистанція – чотири кола. За зайняті місця нараховуються очки – 3, 2, 1, 0. Специфіка їзди полягає у проходженні поворотів зі заносом заднього колеса. На довгих треках чи іподромах доріжка має 800-1200 метрів. Шість гонщиків проходять чотири кола і отримують залежно від зайнятого місця відповідно 5, 4, 3, 2, 1, 0 очок.

Що стосується ціни мотоциклів, то за словами Петра Федика, вона є різною – від тисячі до десяти тисяч євро.

– Все залежить від рівня змагань. Для участі у ветеранських вистачить і того, що за тисячу, а щоб виступати закордоном в лізі – п'ять-десять тисяч. Дорогим є і саме обслуговування. Так, після кожних чотирьох-п'яти змагань потрібно робити технічний огляд. Спортсмени, які їздять в гран-прі, після чотирьох-п'яти змагань проводять ремонт своїх двигунів, а це дуже коштовно.

Петро Федик живе спідвеєм і переконаний, що цей вид спорту – як хвороба: нею або хворієш, або виліковуєшся. Його «діагноз», очевидно, невиліковний :)

– Ми живемо в найбіднішій країні Європи, тому далі можна нічого не пояснювати, – каже він.

– Щоб купити мотоцикл при мінімальній зарплаті, треба цілий рік працювати і нічого не їсти. Це нереально. Тому доводиться шукати якихось меценатів. Там, де є цей вид спорту, ще якось знаходяться ентузіасти, батьки «підтягують» своїх дітей… Так, Полтава також мала свою команду, але наразі там зосталися лише ветерани. Але, якщо там не буде молоді, то цей вид спорту просто припинить своє існування. Така ж ситуація у Вознесенську (Миколаївської області). Хоча там вже задумуються над тим, щоб залучати дітей. Це все лежить на плечах ентузіастів та батьків.

Спідвей – як хвороба: нею або хворієш, або виліковуєшся, - Петро Федик
Спідвей є доволі небезпечним спортом. Але, як усміхаючись запевняє червоноградський ветеран спідвею, травм у спорті не буває хіба під час гри в шахи.

– Я б не сказав, що спідвей найбільш травматичний, хоча він входить у першу п'ятірку по травматизму. У мене також були травми, але вони заліковуються, а далі знову з'являється бажання сідати на мотоцикл і рухатися вперед.

Епоха спідвею. Розцвіт і стагнація
У радянські часи географія спідвею на території України була дуже широкою. Загалом датою народження українського спідвею стало 24 квітня 1959 року: тоді перші змагання провели в Одесі. Вже через місяць у Рівному закінчили спорудження першого в СРСР мототрека для спідвею.

Далі горизонти цього спорту розширюються з арифметичною прогресією. Так, у 1960 році одна гонка відбулася у Донецьку, проте цей вид спорту у шахтарському місті прописався значно пізніше – у 1970 році. Перші змагання у Львові на стадіоні СКА відбулися у 1961 році, а у 1963 році – в Червонограді, Чернівцях, Коломиї, Дубровиці та Рафалівці (останні два населені пункти – Рівненська область). У 1965 році до спідвею долучилася Кадіївка (Луганська область).

– За часів Радянського Союзу було значно простіше, бо цю справу фінансувала держава. Тоді це було прерогативою ДТСААФ (Товариство сприяння армії авіації і флоту). При всіх таких товариствах діяли спортивні клуби, на балансі яких і перебували команди. За рахунок цієї структури і йшло фінансування: виділялися кошти на техніку, форму, поїздки, проведення тренувань та змагань, – розповідає Петро Федик.

Фактично сьогодні діючі стадіони залишилися лише у Рівному та Червонограді. Активно розвивався спідвей колись і в Полтаві, але тепер мототрект там більше скидається на зону відчуження. Намагаються відродити спідвей зараз у Вознесенську (Миколаївська область): після кількарічної перерви у квітні тут планують провести гонку.
– Зараз у нашій державі спідвей – справа ентузіастів, фанатиків, – з гіркотою констатує Петро Федик. – Вся біда в тому, що ентузіазму може не вистачити надовго, адже, якщо стоятиме питання про те, щоб купити хліба, заплатити за квартиру чи займатися спідвеєм, то звісно цей спорт відійде на третій план.

Зі слів гонщика-ветерана можна зробити висновок, що нині Рівне – єдиний більш-менш стійкий плацдарм українського спідвею.

– Вважаю, поки що найкращі перспективи є в Рівному. Там цей спорт почав відроджуватися. Але в цьому нема нічого дивного, по-перше, це обласний центр, допомагає і місто, і область, по-друге, на даний момент там найкращий стадіон в Україні. Пішов певний рух і в Вознесенську, де 6 квітня проведуть змагання, – розповідає Петро Федик.

Доля львівського і червоноградського мототреків
Спитаєте, а куди ж дівся львівський і червоноградський спідвей, у нас ж є стадіони?! Для кращого розуміння ситуації тут скажемо, що торік в Україні змагання проводилися лише у Рівному та Червонограді. «А де ж все-таки Львів?», – будете наполягати Ви. Невеличкий екскурс у минуле: влітку 2018 року за незрозумілих обставин на території СКА сталася масштабна пожежа і… заплановані гонки відмінили.

– У Червонограді поки тихо, спортсмени готуються індивідуально. Що стосується Львова, то тут нема про що говорити. Я б не хотів бути песимістом, але все йде до того, що в нашому обласному центрі нічого не буде. Хоча, дай Бог, щоби він тут відродився. Якби мали чотири спідвейні центри, можна було б говорити про проведення хоч якогось командного чемпіонату України, тому що глядачі найбільше люблять командні змагання, – розповідає Петро Федик.

СКА у Львові
Додамо, що цього року в Рівному має відбутися сім змагань, при чому найвищого рангу, зокрема, півфінал чемпіонату Європи, фінал чемпіонату Європи серед юніорів. У Червонограді на цей рік також заплановані гонки, але поки Петро Федик, який і організовує їх у шахтарському місті, не хоча загадувати наперед. Традиційно їх завше проводили на День міста 24 червня чи День шахтаря (відзначається в останню неділю серпня).

– Львівський спідвей зародився швидше ніж в Червонограді. На початках стадіон СКА збирав до 20 тисяч глядачів, тобто цей вид спорту був дуже популярним, – каже Петро Федик. – Але, є часи підйому, а є – занепаду. Вже у 1988 році почалося відродження, стадіон відремонтували, зібрали у Львові команду, яка через три роки востаннє стала чемпіоном Радянського Союзу серед команд Вищої ліги. Потім пішов занепад, економічні негаразди відбилися і на цьому виді спорту.

У Червонограді спідвей сяк-так дає собі раду завдяки підтримці спонсорів, яких постійно доводиться шукати.

– У нашому місті спідвей не вмер, маємо свою повноцінну команду «Шахтар»… Як кажуть, у цьому світі нема нічого вічного, так само і в бізнесі: сьогодні краще, завтра – гірше. Відтак люди насамперед думають про інші речі. Але мусимо надіятися, що все буде добре, надія вмирає останньою, – з гіркою усмішкою констатує ветеран червоноградського спідвею.

Мототрек в Червонограді
Колись червоноградський стадіон належав автошколі, яка діяла при вже згаданому товаристві. Потім, коли воно фактично припинило свою діяльність, його передали на баланс міста у КП «Комунальник», яке, як розповідає Петро Федик, саме зводить кінці з кінцями.

– Так вийшло, що мені вдалося «підтягнути» до цієї справи підприємця Андрія Поріцького. Потім він розвивав все сам, вклав великі кошти у червоноградський мототрек: зробив там освітлення, купив надувні борти, облаштував приміщення, доріжки, тощо. Коли у нього справи погіршилися, а, можливо, йому просто вже обридло, відійшов від цього. Все, що було збудовано на стадіоні, Андрій Поріцький передав на баланс міста. Тепер залишається лише все підтримувати у належному стані.

Але зараз, за словами Петра Федика, якщо на червоноградському мототреку, до прикладу, вирішили би проводити офіційні міжнародні змагання, то довелося б міняти дерев'яну огорожу та «підтягувати» інші речі. «Бюджет міста це не потягне, бо це ­– серйозні суми», – резюмує він.

Червоноградська школа спідвею і одні з найбільш титулованих гонщиків
– Одним із найбільш титулованих спортсменів, якого, на жаль, вже нема з нами, є уродженець Червонограда Ігор Марко, – розповідає Петро Федик. – У 1986 році у Рівному став чемпіоном Європи серед юніорів. Фактично, він тоді був неофіційним чемпіоном світу, тому що тоді на такому рівні вони не проводилися.

Також серед вихованців червоноградської школи спідвею є Андрій Карпов, який разом з Олександром Локтаєвим виборов перше місце в чемпіонаті Європи серед пар. Він був неодноразовим призером чемпіонатів Європи в особистому заліку.

Серед талановитих молодих червоноградських гонщиків є юніори Віталій Коваль, Андрій Розалюк, Дмитро Мостовик.

«Вони складають кістяк молодіжної збірної України. Тобто задатки в нас є, бо маємо молодих спортсменів», – з гордістю підсумовує Петро Федик.

І гордість його небезпідставна: нещодавно 18-річний червоноградець Віталій Коваль підписав контракт із спідвейним клубом в Ченстохові (Польща).
– Влітку не мав можливості тренуватися у Червонограді через те, що не було підготовано доріжку. А в Польщі під час тренувань ще й можна повчитися. Ми вирішили з хресним Василем Ковалем (також знаний червоноградський спідвеїст, – Ред.), який і був моїм тренером, поїхати туди. І так вийшло, що потрапили на тренування в Ченстохову, де зацікавилися моєю їздою, – розповідає хлопець.
У його польському контракті прописана зарплата за кількість зароблених ним очок. Про зарплату спідвеїстів в Україні говорити не доводиться, заробітків у наших спортсменів просто нема, одні лише витрати...

– У Польщі можна заробляти на спідвеї, якщо ти показуєш високий рівень, тобою цікавляться команди і запрошують на комерційні гонки. Але для цього, щоб вийти на такий рівень, треба дуже багато вкласти і потрібен час…

За словами юного гонщика, через дорогу вартість мотоциклів цей спорт доступний не всім.

– У нашій державі важко заробити такі кошти, щоб самотужки купувати добру техніку, завдяки якій можна показувати хороші результати. Чимало витрачається на самі переїзди. У моєї сім'ї була змога купити таку техніку, але більшість людей такої змоги не має, а держава ніяк не допомагає. Один мій мотоцикл коштує 4 тисячі євро, їх потрібно мати хоча б два. Плюс мають бути запасні колеса. Також щоразу необхідно змінювати гуму, зірки, масла, тощо. На це все потрібні дуже великі гроші, – каже Віталій Коваль.

І не без гіркоти в голосі додає: «В Україні спідвеєм мало хто цікавиться, тут нема перспективи. В нас є багато талановитих гонщиків, але в них просто нема можливості його проявити».

Досвід поляків: коли спідвей популярніший за футбол
Зараз спідвей найбільш розвинений у наших сусідів – поляків.

– У цьому виді спорту в них є три ліги. Але там інший рівень життя, закони та підхід до меценатства, – пояснює Петро Федик. – Наскільки мені відомо, два роки тому на першому місці за популярністю в Польщі був баскетбол, на другому – спідвей, на третьому – футбол. Що стосується нас, то мені, наприклад, незрозуміло, коли витрачаються мільйони на футбольні команди, а на трибунах сидить 20-30 глядачів.

Мототрек у Польщі
Так, у населених пунктах Польщі, де є спідвейні клуби, з бюджету міста щороку виділяють кошти на їхню діяльність. В основному кошти насамперед спрямовують на підготовку молоді, для існування секцій, щоб там могли займатися діти.

– Там це все фінансується. Є криті стадіони, як на футболі. А на відкритих – все абсолютно новеньке. У нас нема кому за цим дивитися, і за що, – резюмує Віталій Коваль.

Як наголошує Петро Федик, в Україні на спорті можна заробити лиш у футболі, баскетболі та хокеї.

– У такому виді спорту як спідвей, мотокрос – не заробиш, хіба, якщо є потужний спонсор, меценат. Спортсмени, які виступають у польській, швецькій, датській лігах, – так, вони мають нормальні контракти. Можливо і ми колись до цього дійдемо, – з надією каже він.

І справді хотілося б вірити, що ситуація зміниться, але реалії – доволі сумні. Без інвестицій в цей спорт мототреки просто перетворяться у руїни, юні гонщики розбіжаться «по закордонах», а український спідвей відійде в історію…

Автор, верстка: Соломія Головіна

Фото: із особистого архіву Юрія Головіного, Wikipedia, ТРК Ритм, YouTube, speedway24

Загрузка...