ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ
Кар'єра в небі
Історія львів'янки, яка стала стюардесою
22-річна Оля зі Львова завжди хотіла працювати в авіації. Багато зусиль, різних робіт і навчання дали їй змогу стати стюардесою однієї з провідних українських авіакомпаній. Своїм прикладом вона доводить, що все можливо, якщо хотіти, наполегливо працювати та стукати у різні двері.

Ви все ще думаєте, що без грошей, зв'язків і суперфарту стати бортпровідником в Україні неможливо? Оля думала так само, але...

Дівчина ділиться власним досвідом та порадами, як побудувати кар'єру в небі:
Я вступила у Львові в університет на лінгвістику, бо для себе я вважала це найоптимальнішим варіантом. Це вивчення мов в такому більш глибшому аспекті, і глибше вивчення комп'ютера, а ці навички корисні для багатьох сфер і професій.

В кінці третього курсу на літо я вирішила почати десь працювати. Тоді й дізналась, що моя одногрупниця працює у представництві однієї з відомих європейських авіаліній, яке грубо кажучи виконує роботу кол-центру. Будь-який клієнт, який телефонував в компанію і обирав мову спілкування англійську, потрапляв до Львова, бо авіакомпанії було значно вигідніше набрати тут команду людей, ніж кількох працівників в одній з країн Європи. В нас було близько 50 людей, які говорили виключно англійською та давали консультації для абонентів з усього світу.

Я легко пройшла співбесіду і дуже швидко влилася у ритм цієї роботи. Мені не було важко, бо рік перед тим я їздила у США за програмою Work and Travel, і в мене не було мовного бар'єру. Спочатку було трохи важко порозумітись з носіями мови, бо є безліч різних акцентів, а тобі треба з ними говорити не про погоду. Але з часом ти звикаєш до того, бо розумієш, що в тебе є обмежена кількість тем для обговорення: купівля місця в літаку, замовлення додаткового багажу, перенесення бронювання, тощо.

Рік роботи на цю авіакомпанію був дуже корисним для мене, бо саме там я навчилась усіх правил авіаперевезень та вивчила фактично всю авіаційну лексику. Фактично, цей досвід став початком крокування до мрії, яка жевріла десь всередині мене. (Працювати бортпровідником десь підсвідомо я хотіла ще десь з класу восьмого. У мене була якась «тяга» до цієї професії, я обожнювала літати на літаках. Пристрасть була давно, але я не знала, як це реалізувати, бо була впевнена, що в Україні це зробити неможливо).
Після закінчення бакалаврату я вирішила переїхати в інше місто, бо розуміла, що розвитку у сфері авіації у Львові я не отримаю. Почала шукати собі іншу роботу в цьому напрямку в Україні, і знайшла в Києві вакансію агента зустрічі посадки VIP-служби в аеропорту «Жуляни». Тобто це робота у окремому терміналі, який займався бізнес-авіацією та пасажирами, які хочуть екстра комфорту. Я приїхала у Київ на співбесіду, до кінця навіть не розуміючи, в чому буде полягати ця робота, але вже точно знала, що мені буде подобатись, бо це пов'язано з авіацією. За 5 днів стажування мені все розказали-показали, і я досить швидко влилася в роботу. До того у мене були теоретичні знання у цій сфері, а на цій роботі я отримувала практичні навички. Я повність зрозуміла, як працює аеропорт, як працюють суміжні служби (прикордонники, митники, служба авіаційної безпеки), як працювати з пасажирами на всіх етапах, тощо.

Пропрацювавши там теж десь близько року, я вирішила щось змінювати, бо на той момент потребувала більшого доходу як для Києва. Тоді я хотіла працювати в аеропорту «Бориспіль», бо думала, що мені не світить робота в небі через поганий зір (але згодом з'ясувалося, що я просто була необізнаною в цьому питанні).

Варто також додати, що паралельно з моїм внутрішнім бажанням бути стюардесою в дуже багатьох авіакомпаніях висіли вакансії на роботу бортпровідника. Окрім того, стюардесам пропонували дуже солідну заробітну плату, а для мене це було важливим аспектом на той час. Мені хлопець порекомендував сходити до окуліста в медкомісії авіаційного університету, щоб фахівець сказала, чи є варіанти вирішення проблеми. Сходивши до цієї окулістки, виявилось, що літати можна зі значно гіршим зором, ніж у мене. Тобто це міф, що у члена екіпажу має бути ідеальне здоров'я.

Одразу ж в той день, коли я сходила на консультацію до лікаря, я вирішила подати резюме на роботу стюардесою, і вже за кілька днів мені приходить запрошення на співбесіду. З цього моменту почався дуже важкий і складний шлях до роботи мрії, бо потрапити на цю посаду непросто.
Працювати бортпровідником десь підсвідомо я хотіла ще десь з класу восьмого. У мене була якась «тяга» до цієї професії, я обожнювала літати на літаках. Пристрасть була давно, але я не знала, як це реалізувати, бо була впевнена, що в Україні це зробити неможливо
На першу ж співбесіду потрібно було прийти з ідеальним макіяжем (навіть було вказано, який на мені має бути відтінок помади), правильною зачіскою, на підборах, конкретної висоти, та в спідниці потрібної довжини. Всі ці вимоги скидають за день до зустрічі, тому потрібно оперативно все шукати, щоб не «пролетіти» на першому ж етапі відбору. Ця співбесіда не була дуже жорсткою, але на ній відсіювали дуже велику кількість людей. На кожен день співбесіди запрошували 20-40 претендентів, то з них залишали 3-10.

Важливо бути готовим до того, що ця співбесіда є дуже стресовою, бо претендентам ніколи не кажуть, за якими критеріями вони відбирають людей. Відповідно тобі можуть постійно відмовляти, а ти не будеш знати, в чому причина. Це завжди загадка. Авіакомпанія ніколи не скаже, чому вона тобі відмовила, відтак ти не можеш зробити самоаналіз і щось змінити, щоб на наступному такому відборі тебе взяли далі. Це може бути будь-що: ріст, вага та навіть не те обличчя… Тобто твоя зовнішність не підходить під ті стандарти, які шукає конкретно ця компанія. Так, це дуже жорстоко, але такі вимоги є у всіх солідних авіаперевізників.

Перша співбесіда, перший етап відбору може здатись простим, адже на ньому задають стандартні питання: попередній досвід роботи, рівень знань мов, чому є бажання працювати в небі і так далі. Але важливо розуміти, що перш за все тебе візуально оцінюють, слідкують за твоїми жестами, манерами поведінки. Окрім того, тобі задають каверзні запитання, щоб збити тебе з пантелику і побачити, як ти будеш поводитись у стресовій ситуації. Один з таким трюків, це коли кожен з 3-4 ейчарів (так звані кадровики – ред.) впереміжку говорить з тобою іншою мовою: один запитує щось українською, другий – російською, третій – англійською, і ти повинен відповідати кожному на тій мові, якою до тебе звернулись. Так вони оцінюють, наскільки швидко ти можеш переключитись на спілкування іншою мовою, і при цьому говориш чисто та літературно.

Другим етапом відбору є командна робота. До прикладу, нам давали каталоги з товарами Duty Free, які потрібно було прорекламувати. Зрозуміло, що ми не є маркетологами і якихось особливих навичок в цьому плані у нас не вимагали, але таким чином перевірялось, чи нам вистачить якихось особистісних навичок для того, щоб вміти щось продати. Окрім того, ми цією ж групкою осіб виконували різні спільні завдання, які були потрібні для того, щоб перевірити, чи ми можемо працювати в команді, співпрацювати в подальшому в екіпажі.
Третій етап – психологічний тест. Найгіршим було те, щоб нам зачитували питання-завдання російською мовою і ми мали швидко давати відповіді. На той момент я вже рік перебувала в російськомовному оточенні, але все одно було дуже важко так швидко зорієнтуватись. Тест перевіряв швидкість та логічність нашого мислення (хоча думаю, що не пройти цей етап в принципі неможливо).

Четвертий етап відбору – це англійська мова. На той момент нас залишилось лише четверо. До нас прийшла викладачка, яка проводила з нами співбесіду-діалог виключно англійською. Важливо було вміти перекласти якість фрази, які необхідно використовувати на борту. Особисто для мене це не було чимось складним, бо вже володіла всією необхідною термінологією. Проте претенденти, які не мали такого досвіду, теж впорались із завданням, адже викладач була дуже лояльна і відносилась з розумінням до того, що дехто вперше стикається з авіацією.

Між стажуванням і співбесідою (тобто перед підписання договору з авіакомпанією про стажування) є жорстка медкомісія. Це грубо кажучи є п'ятим етапом відбору. Тебе направляють до спеціальної льотної медичної частини, де ти проходиш огляд у величезної кількості лікарів. Окуліст, дерматолог, ЛОР, терапевт, хірург і так далі. Найважче, напевно, пройти окуліста і отоларинголога, бо саме вони дають найбільше відмов чи скеровують на якісь операції, які потрібно зробити, перш ніж стажуватись. Якщо у тебе не 100% зір, то окуліст змушений поставити тобі діагноз, який змушує тебе мати на борту лінзи чи окуляри та регулярніше від інших проходити повторний медогляд. Більшість людей отримує діагноз від ЛОРа через викривлену носову перегороджу. Майже ніхто не знає про такі проблеми, бо їм це ніколи не заважало. Але в небі все дуже відчувається, дихальна система не може нормально справлятись з перепадами тиску, тому досить великий відсоток майбутніх бортпровідників відправляють на операцію. Це робиться для того, щоб майбутньому стюарду/стюардесі було максимально комфортно працювати. Після перевірки у всіх лікарів спеціальний льотний лікар підписує певний сертифікат, який підтверджує те, що ти по всіх аспектах здоровий і можеш працювати в небі.
Тож підсумую, щоб стати стюардом/стюардесою, потрібно:
1. Вища освіта хоча би рівня бакалавр. Звісно, можна стати бортпровідником і без освіти, але моя особиста порада – пройти школу життя в університеті. Варто повчитись у твій галузі, яка приблизно знадобиться у цій сфері та є приємною для душі. Це моя особиста думка і порада.

2. Вільне володіння англійською мовою. Насправді є дуже багато вільних вакансій для стюардес різних українських та закордонних авіакомпаній, але на роботу на жодну з них не візьмуть з тотальним незнанням англійської, потребують хоча б рівень Intermediate (В1). Ще важливо не мати мовного бар'єру, бо є люди, які закінчили філологічний факультет, знають мову, але говорити не можуть (подолати його насправді не так важко: спілкуватись з іноземцями, дивитись фільми і, головне, не боятись помилитись).

3. Не менш важливо вміти грамотно говорити українською та російською мовами. Потрібно завжди переходити на ту мову, якою звертається пасажир. Та й загалом знання будь-яких іноземних мов є приємним бонусом.

4. Під час подачі резюме, під час співбесіди дотримуватись всіх вимог, на яких наголошує авіакомпанія. Тобто якщо просять прийти на співбесіду в туфлях на каблуках не вище 9 сантиметрів, то так і треба приходити. Потрібно справити максимально хороше враження, вміти себе правильно подати, але не переборщити. Бути приємним, відкритим, усміхненим і привітним.

5. Цінується досвід роботи десь в сфері обслуговування. Роботодавці цінують людей, які десь працювали чи офіціантами, чи в магазині. Головне – це досвід спілкування з людьми.

6. Також треба мати певний ріст та вагу. Є така шкала, як індекс маси тіла, і кожен стюард має відповідати цим нормам. Ці параметри чітко вимірюють вже на медкомісії, але з самого початку візуально цей аспект також враховують. Важливо, щоб дівчина була вищою 165 сантиметрів, бо з нижчим ростом не дуже комфортно працювати. Якщо на малих літаках до багажної полиці низька дівчина дотягується з легкістю, то на більшому вже будуть проблеми. І високими підборами тут не зарадиш. Така ж ситуація стосується ваги: вона повинна відповідати нормам.

7. Важливо також не мати татуювань, пірсингу або шрамів на видимих місцях. Відомий факт, що у стюардів не має бути тату на руках (нижче плеча), шиї та ногах (нижче коліна). Був випадок, коли дівчинка на співбесіду прийшла в блюзі з довгим рукавом і приховала, що має тату на руці. Вона пройшла довгий етап відбору і десь вже у розпалі стажувальної програми побачили, що з-під короткого рукава сорочки трохи виступає татуювання. Зрозуміло, що на роботу її не взяли.

Окрім того, потрібно вміти плавати. Під час стажування всіх претендентів ведуть в басейн, щоб проплисти 50 метрів. Це небагато, але це треба вміти робити. Нам постійно нагадували, що ми будемо здавати плавання і наголошували, що треба терміново вчитись, якщо хтось не вміє, бо якщо не здати цей норматив, на роботу тебе ніхто не візьме.
Після цих 5 етапів відбору починається довготривале стажування-навчання. В кінцевому результаті з нашого відбору на стажування прийшло лише двоє людей. Під час стажування у групі навчається 15 людей, яких впродовж десь 2 місяців відбирали спеціальна комісія. За 2 місяці ми ретельно вивчаємо все про нашу роботу: від сухої теорії до практики. Ми навчались по 8 годин 5 днів на тиждень, і це було надзвичайно складно, бо це не той випадок, коли ти можеш десь розслабитись, частинку матеріалу прослухати. Тобі треба вловлювати кожнісіньке слово, бо це все тобі необхідно знати в небі. Так, все це описано в спеціальному мануалі (інструкція – ред.) на більш ніж тисячу сторінок, але тобі все одно треба почути роз'яснення від викладача.

На стажуванні майже одразу нас розприділяють на типи літаків, на яких ми можемо працювати, бо один бортпровідник може працювати максимум на 4 типах літаків. Кожен літак має різне розташування всього обладнання, аварійного спорядження, різні розміри та свою специфіку, тож кожного майбутнього бортпровідника треба цього всього навчити. Але 4 типи майже нікому не дають, це більше для інструкторів. Звичайна стюардеса працює на 2 типах літаків. Часто також запитують, чи можна відразу почати літати за океан. Як мінімум рік-два бортпровідник літає на меншому типі літака, який покриває лише грубо кажучи географію Європи і частину Азії. І лише згодом , якщо у компанії з'являється виробнича необхідність, то вона дивиться, хто себе гарно зарекомендував на малому типі літака, і тоді цих стюардес перевчає на великий тип авіалайнера.

На стажуванні навчають все про специфіку і особливості авіакомпанії, все про бортпровідника (його функції, обов'язки, суворі правила зовнішнього вигляду), все про перебіг польоту (від моменту, коли стюард виходить з дому і повертається назад), правила етикету, керування ресурсами екіпажу, процедури обслуговування на літаку, протиаварійні процедури, ліквідацію різних типів пожеж, медицину, ведення всієї документації (так, так, у нас теж є паперова робота), і масу потрібних нюансів.
Після вивчення всієї теорії нас відправляють на програму стажерських польотів. Перший рейс – оглядовий. Ти вже маєш форму стюардеси, є додатковим членом екіпажу, але ти майже не маєш права нічого робити. На цьому польоті стажер все відкриває, всюди зазирає, защіпає-відщіпає,… Потім ми маємо кілька польотів, під час яких кожен стажер з інструктором виконує всю ту роботу, яку потім буде робити сам на борту. Перші рази інструктор тобі все показує, а ти за ним все повторюєш, пізніше все відбувається з точністю навпаки. Останні рейси інструктор просто за тобою спостерігає, нічого не підказує і фіксує всі твої навички. Дуже важливо показати в своїх діях впевненість та свою здатність самостійно працювати і приймати рішення.

Після крайнього рейсу інструктор дає тобі заключення, яке разом з усім необхідним пакетом документів відправляється в Державіаслужбу, яка вже видає тобі свідоцтво бортпровідника. Тобто від першої співбесіди до остаточного прийняття на роботу проходить близько 3 місяців, які ти маєш повністю присвятити цій справі.

Так у листопаді минулого року я офіційно стала стюардесою і здійснила свій перший робочий політ….

Далі буде…
Автор, верстка - Соломія Григор'єва

Фото - Львівський портал, соцмережі, iStock

Загрузка...