ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ
Не трамваєм єдиним: як оновлений центр Довженка перезавантажить Сихів
Кінотеатр ім. О. Довженка збудували на Сихові наприкінці 1980-х. Задум створення такого закладу очевидний – мешканцям спального району Львова, крім магазинів та житла, звісно, потрібне місце для проведення дозвілля. І кінотеатр мав стати для них таким культурним осередком. Однак поступово він втратив свою первобутність, а сама культура звелась виключно до кіно, піци та поодиноких виступів місцевих дитячо-юнацьких колективів, приурочених до пам'ятних дат.

Із появою великих торгово-розважальних комплексів та сучасних кінозалів у Львові кінотеатр ім. О. Довженка не витримав конкуренції. І тому вже, мабуть, років із десять сихівчани не розглядають його як місце культури. Дотепер напівпорожня будівля хіба що нагадувала мешканцям, що всередині неї колись відбувались якісь культурні процеси.

Із квітня 2018 року комунальне підприємство «Культурно-освітній центр ім. О. Довженка» передали в управління культури Львівської міськради, адже раніше воно підпорядковувалось Сихівській райадміністрації. Також центр Довженка отримав нового очільника – Марту Іванишин. Відтак Львівський портал взявся з'ясувати, коли та яким чином забутий сихівчанами кінотеатр планують перетворити у справжній культурний осередок. Про майбутню студію створення мультфільмів, оновлену концертну залу, яка є другою у Львові за місткістю після Опери, а також про чотири «К» для «переродження» центру Довженка, читайте в інтерв'ю з Мартою Іванишин.
Марта Іванишин
Вже тривалий час центр Довженка перебуває у досить занедбаному стані та потребує бодай першочергових ремонтів. Розкажіть, які були Ваші враження, коли Ви вперше сюди прийшли? Чи не злякались Ви від побаченої розрухи і чи не думали відмовитись від того, щоб братися за такий об'єкт?
Коли я прийшла, то перше, що ми командою зробили, – це вивезли близько 6-7 машин сміття, бо тут творилось якесь жахіття. У всіх приміщеннях центру Довженка були купи зі старим мотлохом, якісь старі меблі, холодильники. Панував просто хаос. Тому перш, ніж почати якусь роботу, ми просто почали мити, чистити і вивозити весь той непотріб. Ми запрошували всіх можливих волонтерів, писали у Facebook про те, щоб нам потрібна допомога у прибиранні. І до нас долучились близько півсотні людей, протягом двох днів ми разом розчистили весь центр Довженка.

Звичайно, побачивши, в якому стані перебуває сама будівля, були різні думки. Я, до речі, навіть не відразу йшла на конкурс: попросила, щоб я спочатку попрацювала в.о. центру, бо хотіла зрозуміти, де я опинилась. Хоча якщо чесно, то навіть не було часу подумати про це. Все відбувалось якось дуже динамічно: це грандіозне прибирання, як тільки ми його закінчили, відразу почали ремонтувати вбиральні, бо від них на першому поверсі був просто нестерпний сморід. Завершили з ремонтом, як нам прорвало труби і затопило весь перший поверх. З'ясувалось, що труб у центрі Довженка дотепер ніхто не міняв, тож ми відразу взялися за них. Тобто роботи було дуже багато, а часу, щоб якось обдумувати це все, навіть не було, ми просто почали працювати.
А як нового директора сприйняв колектив центру Довженка? Чи вдалося Вам швидко знайти спільну мову?
Так, колектив мене дуже добре сприйняв, і я насправді дуже тішуся цьому. Як тільки я прийшла, ми всі зібралися, і я сказала, що дуже хотіла б, аби ми працювали однією командою. Якось так і вийшло. Ми працюємо практично без вихідних, бо в суботу-неділю у нас завжди є якісь заходи. Вихідні наші працівники можуть мати хіба у будень. Ми ж працюємо, щоб люди відпочивали (сміється).

У нашій команді сьогодні – 12 людей. Ми розуміємо, що мусимо платити зарплату. Коштів на її виплату від міста ми не отримуємо. Зарплати ми виплачуємо виключно з зароблених коштів. І це насправді дуже стимулює, починаєш думати, що треба зробити першочергово, щоб «продати» якесь приміщення, і не просто здати в оренду, а отримати з цього якнайбільшу суму. Тому для цього робимо ремонти за кошти, які виділяють нам із бюджету. І ми бачимо, що отримуємо з цього результат. Наразі не такий, як би цього хотілось, але він справді є.
Тобто Ви чітко визначили, на що йдуть бюджетні кошти, а на що – ті, які отримані від оренди приміщень? Яка взагалі ситуація з фінансуванням від мерії, чи вистачає грошей хоча б на першочергові роботи?
Статутний капітал нашого підприємства до кінця цього року становить 1,2 млн грн. Звісно, цих коштів на все не вистачає, тому ми дуже часто подаємось на ґранти. Ми просто змушені це робити, оскільки бюджетних коштів не вистачає. Та й у будь-якому випадку ми повинні заробляти на себе. Культура не має бути безкоштовною. Ми активно взялися за нашу концертну залу (червона зала, – ред.), яка й дає непоганий прибуток. Вона розрахована на 750 місць, а це, до речі, – друга найбільша зала Львова після Оперного театру. Тим більше, у ній немає жодних обмежень: її можна наповнювати і класикою, і поп-музикою, й іншими заходами. Лише у липні тут проходив один захід, а вересень, жовтень і листопад у нас вже повністю розписаний. Кожних вихідних восени у концертній залі відбуватимуться заходи.

Вартість оренди зали на час концерту не є дорогою. Також ми відкоригували цінову політику, і тепер вартість оренди червоної зали безпосередньо залежить від вартості квитків на захід. Якщо квитки коштують від 100 гривень і більше, то оренда є більшою, а якщо квиток коштує до 100 гривень, то вона обійдеться у меншу суму. Наприклад, концерти Злати Огневіч і Тоні Матвієнко у нас зібрали аншлаги.

Ще одним джерелом нашого доходу є оренда приміщень. Взагалі будь-яке приміщення є дорогим, коли воно є порожнім. Саму будівлю центру Довженка справді доволі дорого обслуговувати, комунальні послуги є недешеві. Лише перший поверх має більше 1000 м кв, а загальна площа складає точно більше 2000 м кв. Тому для нас є дуже важливо отримувати кошти з оренди, щоб вкладати їх у свій розвиток. Нам потрібне хоч якесь дофінансовування, щоб ми могли «перезапуститись».
На першому поверсі центру Довженка приміщення орендують під New York Street Pizza та Burgers Buffet. Яка ситуація із другим поверхом, чи є на нього якісь плани?
Зараз ми змінюємо договір з орендарем, і зміни відбудуться щодо кафе, які зараз діють у приміщенні центру Довженка. Бургерів більше не буде, у цьому приміщенні буде кав'ярня, яка матиме геть протилежну концепцію. Для нас важливо, щоб у цьому місці не були Playstation та бургери, про що ми говорили орендарю. Очевидно, що тут мав би діяти більш серйозний заклад. Щодо існування New York Street Pizza, то ми не заперечуємо. В принципі, в центрі Довженка повинне бути повноцінне харчування. Щоправда, ця піцерія мала б мати інший формат та якісніший інтер'єр.

На другий поверх у нас є плани, які ми вже почали потроху реалізовувати. Тут є велика, простора зала, розділена на дві частини. І як тільки ми прийшли сюди, то відразу вирішили, що вона мусить бути мультифункціональною. У будні тут займаються дитячі гуртки та театр «Домус», також нещодавно в межах «Ночі у Львові» у цій залі відбувався джазовий концерт, була моновистава «Лондон». Вхід ми принципово зробили вільним. І хочу зауважити, що людей було дуже багато, що не може не тішити. До мене навіть підходила пара, яка дякувала за організацію джазового концерту. В такі миті якраз розумієш, що все робиш правильно (сміється).

Тобто у залі на другому поверсі ми плануємо якнайчастіше проводити такі джазові концерти, маємо певні домовленості щодо проведення концерту вже найближчим часом. Також плануємо тут проводити й різні тематичні зустрічі, лекторії, дискусії. Згодом, звичайно, вхід на такі заходи вже не буде абсолютно безкоштовним, бо це є також недобре, коли культура знецінюється. Зараз, на початку нашого шляху, ми робимо такі заходи безкоштовними, бо це важливо – залучити до нас якомога більшу аудиторію.
Пані Марто, Ви, коли подавали свою кандидатуру на конкурс із визначення директора центру Довженка, мали представити журі концепцію його розвитку. Розкажіть детальніше про плани на цей заклад? Які зміни його чекають?
Взагалі як тільки я прийшла сюди, то ми вирішили, що кінотеатр перетворюємо в центр Довженка і наповнюємо його іншим змістом. Для себе ми визначили стратегічну концепцію розвитку, яку умовно називаємо чотири «К»: культура, кіно, конференції та креатив. За такими критеріями ми і хочемо наповнювати цей простір.

Кіно. Воно у нас залишається, тим паче, що в нашому колективі зараз працює Львівська кінокомісія, згодом ми плануємо створити цілий відділ кінокомісії. У Львові багато знімають фільмів, і ця комунікація з режисерами, з фахівцями з цього кола є дуже важливою. Тому хочемо дати центру Довженка і фільмову історію – транслювати не лише сучасне кіно, а й старі фільми, короткометражки, документалістику. Місце, де розвернутись є, то чому б і ні? Це, власне, і є однією з «К». Зараз до нас буде заходити продакшн-студія OFF Laboratory на чолі з режисером Олександром Фразе-Фразенком, який займається креативним розвитком кіно. Тому в нас є амбітний план – обладнати аудіостудію для озвучування фільмів, кліпів та багатьох інших проектів. Над цим почнемо працювати вже з серпня.

Ще одна «К» – це конференції. Цілком логічно було б використати зони на другому поверсі й для проведення різних конференцій, лекторіїв. Хоча водночас ми розуміємо, що для потужних і серйозних конференцій нам потрібно доробити власну інфраструктуру, бо насправді роботи у цій сфері є ще дуже багато.
То чим має стати для Сихова новий центр ім. О. Довженка?
Все, що відбувається з центром Довженка, я називаю перетворенням. І рік-півтора – це той термін, за який ми плануємо подати львів'янам центр Довженка в новому вигляді. Власне, його цільовою аудиторією є не лише мешканець Сихова. Безперечно, він повинен у нас бути, але ми також орієнтуємося й на мешканців усього Львова. Це – молодь, яка б приїжджала до нас на цікавий захід.

І тому центр Довженка має стати центром культури, точкою, де вона створюється, де вона народжується, де її показують. Я б хотіла, щоб він став для львів'ян такою собі точкою притягання, щоби, власне, саме звідси культура стартувала і поширювалась далі. Щоб у центрі Довженка створювався би якісний продукт, нові формати і те, чого тут досі не було. Насправді на це є попит, на Сихові є багато креативної молоді, з якою ми спілкуємося. І вже зараз центр потроху стає тією точкою протягування. До нас прийшов Інститут суспільних ініціатив, з яким ми почали показувати фільми на даху центру. Така ідея у нас вже була, але так вийшло, що саме з Інститутом суспільних ініціатив ми її реалізували. Ці кінопокази у нас, до речі, теж збирали багато людей. Також ми спілкуємося з багатьма громадськими організаціями, з якими вирішуємо, до яких заходів долучитись. Зрештою, вони вже і є гостями наших заходів.
Ви згадували, що пишете багато ґрантів, аби отримати додаткові кошти на перетворення кінотеатру Довженка. Чи є вже якісь успіхи?
Так, ми розробили проект переобладнання «червоної» концертної зали і подались на ґрант, зараз чекаємо результатів. На повне переобладнання зали із заміною опалення, вентиляції та крісел потрібно 23 мільйони гривень. Для нас це є дуже велика сума.

Також ми подали ґрантову заявку на обладнання мультимедійної студії, де можна було б створювати мультфільми. Бо насправді на Сихові є шалений попит саме на дитячі події та заходи. Тому ми б хотіли залучити до нас якомога більше дітей. Тим паче, що у Львові немає подібної школи анімації. Ґрант ми подали спільно з Одеською кіностудією, з нею підписали меморандум про співпрацю. Зараз теж чекаємо відповіді.

Власне, у нас є ще багато підвальних приміщень, які можна було б використовувати. Але ми хочемо, щоб у них діяло щось особливе, а не банальні гуртки, які є в багатьох установах Львова. Тож запустити у центрі Довженка навчання зі створення мультфільмів було б, мабуть, такою нашою цікавинкою. Якщо ж ми навіть не виграємо цей ґрант, то на цьому ми не зупиняємося, таку студію ми все одно хочемо створити, тому будемо шукати інші можливості для цього.

Так, у нас є багато амбітних планів, але ми також робимо все від себе можливе, щоб покращити ті умови, які маємо у центрі Довженка зараз. У кількох приміщеннях ми зробили поточні ремонти, бо їхній стан був просто жахливий, ввели промивку системи опалення, якої ніколи раніше не було. У підвалах провели роботи з трубами, замінили двері, зробили електрощитові, треба було просто навіть банально пофарбувати труби, бо з них все капало, вони були у жахливому стані. Зараз хочемо облаштувати гримерну, бо артисти навіть не мають де перебувати. Плануємо зробити її з зовнішнього входу, щоб артист заходив не з центрального входу, а з ззаду, відразу потрапляв у гримерну, а звідти – на сцену. Також ми купили нові штори у концертний зал, плануємо поміняти вивіску на фасаді. Тобто роботи вже зроблено чимало, але попереду – ще більше.
Не можу не згадати у розмові з Вами про конфлікт, який виник стосовно площі перед центром Довженка. Львівська міськрада хоче облаштувати на ній рекреаційний простір, вже навіть є проект-переможець, натомість облрада заявила, що тут повинен знаходитись монумент Героям Небесної Сотні. Якою є Ваша позиція стосовно перетворення площі перед кінотеатром, якою бачите її Ви?
Я була членом журі міського конкурсу з облаштування громадського простору на площі перед центром Довженка. На конкурс подали близько 17 проектів з різних міст України. При цьому досить багато було таких проектів, які виглядали більше як косметичний ремонт площі. І тому комісія дійшла до висновку, що якщо вже й створювати щось, то воно має бути чимось новим, цікавим, із якимось певним викликом. Саме такий громадський простір доповнював би ті перетворення, які зараз відбуваються у кінотеатрі ім. О. Довженка. Бо якщо ти, вийшовши з такого музичного, театрального простору, бачиш перед собою масштабний меморіал, то відразу поринаєш у геть іншу атмосферу. Не кажу, що я є проти меморіалу Героям Небесної Сотні, він повинен бути, вшановувати героїв дуже треба. І ця тема для мене є дуже близькою, повірте. Але треба розуміти, що для таких пам'ятних меморіалів потрібне правильне, особливе місце. В такому місці треба думати, бо меморіал завжди викликатиме в тебе думки. Наприклад, на Сихові є сквер Гідності, який якраз є тим місцем, яке спонукає тебе на такого роду думки.

Проект-переможець міського конкурсу є дуже сильним, оскільки він своїм архітектурним рішенням поєднується з церквою Різдва Пресвятої Богородиці. Якщо подивитися на неї зверху, то вона стоїть на колі, і сам цей громадський простір теж побудований у вигляді кола. Це є місце для перебування, місце, де хочеться бути. Тут ти можеш просто відпочивати, думати про щось своє, слухати музику чи просто сидіти на траві, адже буде багато зелені. Зрештою, всі дослідження, які я вивчала ще до того, як прийти в центр Довженка, показують, що площа перед кінотеатром для сихівчан завжди мала рекреаційне значення. Щодня чи то серед дня, чи пізно ввечері, виходячи з центру, я бачу, що площа завжди є людною. Тобто люди тут хочуть бути. Тому цей проект облаштування громадського простору є дуже добрим, концепційно вдалим, але побачимо, як далі будуть розвиватися події.

Ви говорили про те, що «перетворення» Культурно-освітнього центру Довженка хочете завершити через рік-півтора. А яким Ви його бачите, наприклад, через п'ять років?
Ми працюємо для того, щоб люди відпочивали, справді вкладаємо багато сил у перетворення центру Довженка. Тому через п'ять років я його бачу дуже креативним. Я б дуже хотіла, щоб всі плани, які ми поставили перед собою, вдалося реалізувати. Безперечно, я б дуже хотіла, щоб заклад став центром створення культурних продуктів. І, звичайно, через п'ять років я бачу у центрі Довженка студію анімації та оновлену концертну залу, яка стане новою залою Львова. Вона заслуговує нею стати.
ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ
Текст, фото, верстка – Наталя Дуляба

Загрузка...