ОСТАННІ НОВИНИ

За музику сплачено

Соломія ГРИГОР'ЄВА, Львівський портал

|

Останнім часом в ЗМІ все частіше з’являється інформація про те, що когось змушують заплатити космічний штраф за порушення авторських прав на музику. Одним з останніх таких скандалів розгорівся стосовно львівського виномаркету, власники якого «влетіли» на 32 тисячі гривень за вмикання двох (!) пісень гурту «Scorpions».

Як з’ясувалося, будь-який суб’єкт господарювання, який надає якісь послуги (кав’ярня, салон краси, магазин чи автосервіс), має сплачувати щомісячну винагороду за використання музики у своєму закладі. Але насправді це не новинка: відповідні норми прописані в українському законодавстві давним-давно. Чому ж раніше про це мови не було, і ніхто нікого не штрафував? Як визначається така гігантська сума штрафу? Та найголовніше: як включати музику у своєму закладі законно і не мати проблем з судами?

Львівський портал з’ясовував відповіді на ці та інші запитання  у правових експертів місцевого Центру з надання правової допомоги в сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Хочеш в Європу? Грай за світовими правилами

Перше, що треба зрозуміти: шум піднявся через Асоціацію з ЄС. У більшості країн світу захист авторських прав стоїть на дуже високій сходинці. Це питання чітко контролюється, а порушників суворо карають. В Україні би теж так мало бути, законом все передбачено, але…

«Після того, як міністром економічного розвитку і торгівлі Степаном Кубівим було задекларовано «Стратегію розвитку МСП 2020», в якій сфера захисту права інтелектуальної власності була в трійці пріоритетних, всі зрозуміли, що це кошти, які можна «завести» в бюджет і дати поштовх для розвитку суб’єктів, що володіють цими правами. Після того, як Євросоюз уклав з нами угоду про Асоціацію, в якій захист авторського права є також пріоритетним, ми всі дійшли до того, що цей напрямок треба розвивати. Будь-який інвестор, який хоче зайти до України, завжди буде запитувати, як тут захистити авторське право на його торгову марку чи найменування.

Питання захисту прав інтелектуальної власності регулюється в Цивільному кодексі України, який був прийнятий у 2003 році, та Законом України «Про авторське право та суміжні права». Законодавство динамічне, і в тій чи іншій формі до нього вносились зміни, але це питання є чітко врегульованим. Але чітко лише для нас, а от в концепції Євроінтеграції воно потребує змін», – розповів правовий експерт Центру Роман Салабай.

Щоб пролити більше світла на це питання, заступник керівника львівського Центру з надання правової допомоги в сфері захисту прав інтелектуальної власності Олександр Віденєєв наводить чіткі факти.

«Якщо говорити про світовий досвід, то Всесвітня організації колективного управління CISAC, яка очолює авторські права близько 123 країн, за 2016 рік зібрала 8 мільярдів 600 мільйонів доларів авторської винагороди. Якщо порівнювати з Україною, то наша державна організація «Українське агентство із авторських та суміжних прав» збирає до 60 мільйонів гривень. Це – мізерна цифра, десь 3-5% від тої суми, яка б мала збиратись.

У Львові тільки біля 10 закладів громадського харчування сплачують роялті. Але ми з вами забуваємо, що музика використовується і в перукарнях, магазинах, таксі, тощо.

Причиною цих невиплат є цілковита відсутність інформації про це, ніхто не висвітлює цієї проблеми. А також незнання того, що люди кожного дня користуються об’єктами інтелектуальної власності, продукують їх, але жодним чином не знають, як захищати і відстоювати ті права», – говорить О. Віденєєв.

«Плюс є ще категорія людей, які віддалено знають про важливість сплати цього роялті, але через брак бажання і відповідальність не дуже рвуться встановити істину в тому напрямку. Цей інформаційний колапс спонукає людей до того, що вони бездіють», – додає Р. Салабай.

Як це працює?

Насправді модель дуже проста: є суб’єкт, який володіє авторським правом на, скажімо, якийсь музичний твір. Він передає ці права організації колективного управління, в обов’язки якої входить збір та розподіл роялті (платежі за користування правами інтелектуальної власності). Після збору цього роялті з барів, готелів чи перукарень організація передає відповідний відсоток цьому суб’єкту, автору.

Дуже багато розумних слів, а по суті нічого не зрозуміло? Читаємо далі…

«Якщо ми говоримо про музичний твір, то за ним перш за все стоять автор тексту і композитор. Аранжування і виконання – це не авторські права, а суміжні. Просто двоє осіб написали пісню, зареєстрували її і отримали свідоцтво на її авторське право. Потім ці автори можуть укладати угоду з державною організацією «Українське агентство із авторських та суміжних прав», передавати таким чином права в управління і розраховувати на майбутні роялті», – розповідає Олександр Віденєєв.

Це схема є реальною, але заплутаною. Виходить, що для автора тексту пісні потрапляє мізер, для композитора так само, а виконавець не має нічого. Тому Роман Салабай запевняє, що найпоширеніший варіант, коли виконавець викуповує у авторів пісню разом з усіма правами, і всі відсотки від роялті потрапляють лише йому.

«Наскільки я розумію, більшість виконавців викуповує право власності на пісню у авторів тексту і музики. Умовно кажучи, ви написали пісню, а я за три тисячі доларів її у вас купив. Буде та пісня популярною чи ні – нікому невідомо. Відтак, я, як виконавець, беру на себе ризик зробити з неї хіт, тому я й викупляю цю пісню у вас з усіма правами. Так як я стаю правоволодільцем на неї, то прибуток з роялті буде належати лише мені», – зазначив він.

Нехай з позицією власника права на інтелектуальну власність стало вже більш-менш зрозуміло, але як гроші від закладів потрапляють до музикантів? І як збирається інформація про кількість включань якоїсь конкретної пісні в одному закладі?

«Є уповноважені представники державної організації в регіонах, які (в ідеалі) мають з кафе, барів і ресторанів, які законно користуються музикою, збирати звіти про те, яка музика звучала в кожному з цих об’єктів господарювання. Якщо із зібраної інформації виявляється, що якась пісня, умовно, звучала 35 разів, то це є та загальна сума роялті, яку зібрало агентство. До прикладу, за 35 звучань в цьому кафе агентство із авторських та суміжних прав має заплатити авторам 16,50 грн, за звучання в іншому закладі – іншу суму. Так акумулюється загальна цифра і виплачується.

Додам, що сума сплати авторської винагороди не залежить від того, яку музику використовує підприємець. Тобто чи слухає він Баха чи Елтона Джона, не має значення. Підприємець сплачує однакову винагороду. Інша справа у різному розподілі цих коштів, коли вони потрапляють в Українське агентство із авторських та суміжних прав», – розповідає Олександр Віденєєв.

Розглянемо таку ситуацію: за все використання пісні Х в Україні було зібрано 100 гривень. Як державна організація колективного управління розподіляє цю суму?

«Перш за все вона сплачує 20% податку, тобто 20 гривень. 20% Українське агентство із авторських та суміжних прав забирає за свої послуги. З 60%, що залишилось, знімається частина банківського відсотку, і десь 55-57% (а відповідно і гривень) потрапляє авторам», – пояснює правник.

Обери зручну схему оплати і слухай на здоров’я

З правовласниками розібрались: співак написав пісню, зареєстрував на неї своє авторське право і отримує відсоток за те, що цей музичний твір слухають в публічних місцях. Але як ж законно включати пісні цього співака у якомусь закладі? Скільки треба платити і за якою схемою?

Вартість, сума роялті розраховується відповідного до того, де цей твір було використано. Якщо пісня використовується в кафе, барі чи ресторані, то тут є два варіанти: комбінований варіант (26 гривень за кожне посадочне місце в закладі) або 1% від загального обороту за місяць.

«Найбільш зручним варіантом виплати є комбінований. Як і для держави, так і для підприємця. Зрозуміло, що суб’єкту господарювання важко показати цей справжній 1% від прибутку. Тим більше, якщо це тільки стартап, тільки запуск проекту. В будь-якому випадку сума за посадочні місця буде значно меншою, ніж 1% від місячного обороту. Розрахунок комбінованого варіанту здійснюється за принципом: 1 долар за 1 посадочне місце. Чому в доларах? Дуже багато роялті конвертуються  в валюту для виплати іноземним виконавцям.

Хоча Українське агентство із авторських та суміжних прав дає підприємцю вибір. Якщо він хоче сплачувати 1% від обороту, то це його право. В будь-якому випадку все робиться в правовому полі, видається ліцензія державного зразка. На дверях таких закладів має бути наклейка із агентства: «Я слухаю музику чесно» чи «За музику сплачено», – розповідає Олександр Віденєєв.

Тобто виходить так: якщо в якійсь кав’ярні є 100 місць, то власник щомісяця має сплачувати 2600 гривень за музику (і неважливо, чи це буде включене радіо, чи диск, чи співав музикант з гітарою). Але як ж щодо таких заходів, як весілля, на яких, зазвичай, співають якісь кавер-гурти? Хто має платити: ресторан, в якому відбувається дійство, чи гурт, що виступає?

«Якщо кафе, бар чи ресторан проводить якийсь захід, для прикладу весілля, він має сплатити роялті у сумі 5% від загального обороту цієї події. Якщо оборот вийшов 10 тисяч гривень, то треба сплатити 500 гривень за використання музики. Але є й можливість комбінованого варіанту. Якщо це захід, то за посадочні місця сплачується не по 1 долару, а по 30 центів. Якщо на заході було 200 людей, то за музику треба сплатити 66 доларів (200 місць по 0,3 долара – ред.). В таких випадках сплачувати має і кавер-бенд, який співає на весіллі, і ресторан, як організатор події. Але я запевняю, що у радіусі 100 кілометрів немає жодного кавер-гурту, який би сплачував роялті. Окрім того, на весіллі є не тільки музиканти: є тамада, який використовує якусь музику, діджей, тощо.

Зараз майже нереально добитись того, щоб люди платили за використання музики на весіллі. Не на цьому етапі. Але якщо почнуться виплати у кафе, перукарнях, якщо культура споживання об’єктів інтелектуальної власності виросте, то в якомусь 2021 році ми зможемо збирати роялті з весіль», – вважає заступник керівника Центру з надання правової допомоги в сфері захисту прав інтелектуальної власності Олександр Віденєєв.

Юристи налаштовані позитивно і вважають, що це вже прогрес, що про інтелектуальну власність почали говорити. Якщо продовжувати працювати у цьому напрямку, то українці вийдуть на один рівень з Європою.

«Перше, до чого ми дійшли (ми – це Україна): цю площину потрібно виводити з тіні. Показувати, що є інтелектуальна власність, її треба захистити, за неї треба заплатити і тоді всі будуть мирно і чесно працювати. Якщо людина створила трек, який звучить всюди, вона має заробляти з того гроші. Якщо великі мережі використовують музику, то це не бабуся, в якої ми з пенсії хочемо забрати якісь гроші. Це суб’єкти, які мають надприбутки і можуть з ними поділитись, тим більше, що це небагато порівняно з розмірами штрафів за несплату винагород.

Це питання потребує дуже клопіткої оптимізації в майбутньому. Зараз є дві категорії, на які можна поділити вид сплати: посадочні місця і відсоток від обороту. Мені здається, що правильніше було б поділити заклади відповідно до їх напрямку діяльності. Якщо це будівельні гіпермаркети чи точки роздрібної торгівлі, то для них потрібна одна градація, якщо це кафе, бари чи ресторани, – то це інша категорія. Це так само, як є різні транспортні засоби і для водіння кожного з них потрібні права іншої категорії. Варто було би розробити таку тарифну сітку. Це все можна оптимізувати в процесі доопрацювання різними фаховими середовищами», – розповідає правовий експерт Роман Салабай.

Музика і львівські кнайки

У Львові є всі можливості для того, що зареєструватись, сплачувати кошти і законно використовувати будь-яку музику у своєму закладі. Для цього в місті й існує Центр з надання правової допомоги в сфері захисту прав інтелектуальної власності та представництво Українського агентства із авторських та суміжних прав. Всі ці послуги, починаючи з безкоштовної правової консультації – і до кінцевої ліцензії, є зрозумілі, прозорі, швидкісні і не потребують довгої бюрократичної тяганини. Грубо кажучи, за два дні можна все зареєструвати і правомірно використовувати музику.

Зараз Центр працює за схемою друга-порадника: юристи роз’яснюють підприємцям, що це потрібно робити, проводять просвітницьку діяльність, а не нападають одразу з погрозами і позовами до суду. Першим кроком став проект «Чесна музика»: правники Центру обійшли 100 закладів громадського харчування Львова і розповіли їм про важливість сплати роялті за музику.

«Я вважаю, що проект «Чесна музика» однозначно дав свої результати. Позитивні чи негативні – покаже практика. У всіх 100 закладах на нас реагували виважено, спокійно. Щонайменше підприємці вже дізнаються про це, хоча б хочуть заґуґлити. І я переконаний, що від 60% цих закладів буде фідбек і вони захочуть глибше з’ясувати це питання.

В будь-якому випадку, ми не збираємось зупинятись, буде й надалі проводити такі просвітницькі заходи. Попереду ще далека дорога, і ми будемо нею йти», – говорить Роман Салабай.

Цікаві факти:

  • Окрім державної організації колективного управління, є й приватні структури. При реєстрації вони отримують свідоцтво, у якому прописано, якими правами вони уповноважені управляти. На сьогодні в Україні існує 17 таких організацій. До прикладу, гурт «Океан Ельзи» має свій юридичний відділ, який займається вирішенням всі питань з роялті. Музиканти займаються виключно творчістю, адже їх інтереси захищає організація колективного управління.

  • Штрафи за несплату роялті – космічні. Стаття 44 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачає штраф на неправомірне використання авторських прав від 10 то 50 000 мінімальних заробітних плат. Оскільки мінімальна заплата в Україні зараз становить 3200 гривень, то, відповідно, й сума штрафу коливається від 32 000 до 160 000 000 (!) гривень. І цей штраф знімається за одноразове порушення прав інтелектуальної власності, за одноразове відтворення.

  • Зараз в судах України розглядається біля 40 справ Українського агентства із авторських та суміжних прав.

  • Варто розуміти, що авторське право не вічне. Право на музичний твір закріплене за автором впродовж всього його життя та не більше 70 років після його смерті. Після цього ці твори стають народним надбанням. Але не в тому випадку, коли цей твір виконує хтось інший. Тоді люди, що використовують цей твір, не мають нічого сплачувати автору композиції, але мають сплатити виконавцю, який має суміжні права на цей твір.

  • Зараз відсоток від роялті, який потрапляє до музикантів, авторів, дуже мізерний. До прикладу, Кузьма Скрябін, а точніше його спадкоємці, за 2016 рік отримали лише 317 гривень від сплати роялті.

Фото: WordPress.com, mp.kg, Checkpoint, TMM-CENTER, Musuniverse.com

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...