Безкраї закосичені поля, дзвінкий голос гірських річок і мозолі на зашкарублих від роботи руках. Ось вона, моя Україна. До Вашої уваги уривки із щоденника ровесниці України і ретроспектива того, як протягом цих 25 років росла і гартувалась держава, а разом з нею – її нове покоління.
Проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року
По всій країні незалежність омивали сльозами радості та горілкою, під час застіль лунали «Отепер заживемо!» і «Слава Україні!». Народ тішився у передчутті безхмарного майбутнього – де вже не буде дефіциту, безкінечних черг за вареною ковбасою, блатів, п’ятирічок і таваріща Леніна…
Перша олімпійська медаль України: золото у 1994 році принесла фігуристка Оксана Баюл
Щоранку в моєму дворі розгорталася своя «олімпіада». З усіх будинків «висипали» діти. В цей час у нас не було крутих забавок, тому більше працювала фантазія і ми, діти 90-х, включали її на повну. Робили із колючих каштанчиків «попригунчиків», заривали у землю під скельцями кольорові фантики, які називали «секретиками», продавали торти з піску та болота і салати з трави та чорнобривців, «полювали» на «божих корівок» та метеликів, гралися у «хованки» та «квача»…
Усе наше дитинство пройшло із розбитими колінами і носами, а дорослі завше заспокоювали фразою: «До весілля загоїться»:)
Було великим щастям, коли із-за кордону привозили якусь нову цяцьку. Так, якось мені дісталася красуня Барбі з п’ятим розміром грудей і зализаний метросексуал Кен. Я так тішилася, що протягом багатьох років навіть не наважувалася їх розпакувати, не хотілося порушувати їхню сімейну ідилію у подарунковій коробці. В магазинах тоді такого не продавали – там були лише совкові синьоволосі Мальвіни і ведмеді, які видавали дуже страшний бекаючий звук.
У цей час моє покоління «хворіло» наклейками. Ми купували несмачні, майже пластмасові жуйки тільки через них. У дворах влаштовували справжні наклейкові бої: спершу «чу-ва-чі», а потім папірець треба було вибити рукою так, щоби він перевернувся на іншу сторону. На ці батли часом злітався увесь двір.
Наша «олімпіада» завершилася, коли всі ми повиростали… І тепер у цих дворах граються інші діти, і в інші ігри…
Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року
У моєму домі на кухні завжди звучало радіо «Ера». Із раннього дитинства я на дух не переносила оце надокучливе «пілікання» із зали Верховної Ради. Мій дідусь ніколи їх не пропускав, слухав, нервував і якось у безнадії розводив руками. Тоді я мала лише 5 років і єдиною турботою була гидка молочна каша у садочку та безсонний-сонний час, тому не могла зрозуміти радість мого дідуся, який із запалом говорив сусіду про ухвалення Конституції. Хоча він завжди вірив в Україну, та не в її політиків. І час показав, що вірити справді особливо не було кому.
Впровадження гривні 2 вересня 1996 року
Я добре пам’ятаю той день, коли з’явилася гривня. Так, до цього часу в моєму дитячому гаманці з «валюти» були лише фантики з цукерок і сушені листки вишні. Але в той день тато мені віддав усі карбованці і кілька нових гривень. Моєму щастю не було меж: справжні гроші, справжні! Дітям чомусь завжди хочеться швидше подорослішати, а який ти дорослий, якщо у твоєму гаманці – гербарій?:) Оті карбованці ми відразу пустили «в обіг» і за свіжу випічку з піску тепер можна було розплачуватися справжніми грошима. Для щастя тоді було треба небагато!
Українець у космосі: 1997 року перший астронавт незалежної України Леонід Каденюк побував у космосі у складі екіпажу американського шатлу «Коламбія»
Космонавтика чомусь асоціюється із нездійсненними, часом зовсім божевільними мріями. У дитинстві вони завжди найсміливіші – ми готові рятувати планету від прибульців, хочемо бути «шерлоками», повітряними балеринами, безстрашними пожежниками, усміхненими продавцями цукорків. Так, моя ще маленька зведена сестричка і взагалі якось заявила, що буде праскою. Ну подобалося дитині розгладжувати складки на шовковистій тканині і все. Дорослі сміялися з неї, але це не впливало на серйозність її наміру:)
Тоді ми не рахувалися із престижем професії і заплатою. Просто мріяли. Але, коли дорослішаєш, зазвичай увесь цей космос з нашої голови кудись вивітрюється…Залишмо собі хоч крихту цього космічного пилу, а раптом нашу планету справді прийдеться боронити від прибульців, а не буде кому:)
Вшанування Дня пам’яті жертв голодомору ( Указ Президента від 26 листопада 1998 року)
Коли я навчалася у 7 класі нам якось дали читати уривок про голодомор в Україні – як люди варили супи з коріння і всякої шкарлупи, як пухли з голоду і божеволіли. Я не розуміла тоді, що це означає, і що за нелюд посадив їх на оцю звірську «дієту». У старших класах ми вже серйозно вивчали цю тему і тоді й подумати не могла, що можна плакати над підручником з історії. Я була переконана, якщо мій народ пройшов через це пекло, то вже ніхто і ніколи не зможе стерти його з лиця землі, бо він довів, що незнищенний.
Перемога «Диких танців» Руслани на Євробаченні 2004 році
Музика, через яку у жилах холонула кров, яка пробуджувала якийсь древній голос пращурів, бунтарський дух і гордість, яка «туманила» голову і заворожувала до мурашок по шкірі… Я, як і мільйони українців, у ту ніч прилипла до екрану телевізора в очікуванні, що ця незвідана гуцульська мантра полонить і інших. Ритм експресії, дикого шалу і вогню усіх загіпнотизував і подарував нам перемогу! Весь світ почув Україну!
«Помаранчевий» Майдан 2004 року
Ми були ще тоді дітьми, але ота емоція закарбувалася всередині назавжди. Коли я вмикала трансляцію з Майдану, в горлі грудкою стояв якийсь теплий хвилюючий трепіт. Моє дитяче серце стискало дивне, тоді мені незрозуміле, чуття. Тисячі людей стояли на площі в Києві – змерзлі, виснажені, але із усмішкою і твердістю в погляді. І я чомусь так сліпо вірила у те, що оці люди з вогнем в очах не підуть геть, поки не отримають своє. Але нас в черговий раз «розвели»… Це я зрозуміла вже, коли подорослішала. І про оцей «розвід» у моїй шафі досі нагадують «халявні» помаранчева шапка з шарфом, які я все ніяк не наважуся викинути…
Присвоєння Степану Бандері звання Героя України (22 січня 2010 року)
Великий провідник ОУН говорив, що прийде час, коли один скаже «Слава Україні!» і мільйони відповідатимуть «Героям Слава!». Цей час настав: нині вітанням націоналістів «заразилася» вже вся Україна!
Євро-2012 і Україна
У цей час я вже майже завершувала навчання в університеті. Футболу особливо не любила. Напевно, тільки під час ЄВРО-2012 вперше від початку до кінця дивилася матчі. Але зрозуміла для себе дещо важливе – на футбольних трибунах народжується патріотизм, іншого сприятливого середовища тоді для нього не було. Під час ЄВРО всіх українців із заходу до сходу, із півночі до півдня об’єднав футбол. Але це був не спортивний інтерес, ми вболівали за Україну.
Кровавий Майдан 2014 року
Все починалося із невинних мітингів. Молодь бачила Україну в Європі, а Віктор Федорович – на дні. Студенти «окуповували» площі і днювали та ночували на них. Небайдужі люди підгодовували їх гарячим чаєм і солодощами. Площі по всій Україні співали і танцювали. Але свято свободи закінчилося із першим ударом кийка у ніч 30 листопада 2013 року. Такого звірства Україна ще не бачила! Саме так народився новий Майдан, а разом з ним – і нові ми.
Далі в хід проти майданівців пустили зброю. На баталії, які розгорталися в Києві, не сила було дивитися без сліз. Згарище, обвітрені і зашкарублі обличчя чоловіків і холодна рішучість в погляді. Кулі не спиняли українців. До Києва продовжували з’їжджатися молоді і старі.
Це був час, коли боїшся засинати, а ще більше – прокидатися. Час, коли імена усіх загиблих Героїв, ще можна було запам’ятати. Але Небесною Сотнею не обійшлося…
Окупація Криму та боротьба на Донбасі
Райський куточок. Гострі шпилі скель, гори до самих небес і безкрає море. Ці красоти у нас були під боком і не треба було їхати за цим «по закордонах». Тепер цей оазис у нас відібрали…Чи підозрювали ми, що все отак обернеться? Ні, до кінця не хотілося вірити, що разом із «зеленими чоловічками» у Крим прийшла окупація. А ще більше не вірилося, що це затягнеться на роки…
Уявляю, як «пляжуся» на теплому пісочку десь в Ялті і медитую на грайливий шум хвиль. Я розплющую очі і бачу, як на кораблях майорять синь-жовті прапорці, я бачу знову український Крим…
Але ворог пішов далі і взявся за Донбас, який нині перетворився у страхітливе поле битви…
Проте, коли сонце заходить, це зовсім не означає, що світанку не буде. І єдина Україна неодмінно воскресне із цього попелища.
P.S. Дорога наша, ми, ровесники вільної України, вітаємо Тебе! Сталь гартується в огні. І наша незалежність також!
Фото: finance.bigmir.net, fishki.net, tsn.ua, m.day.kyiv.ua, 24tv.ua, root-nation.com, credo-ua.org, glamurchik.tochka.net, adjedan.livejournal.com, radiotrek.rv.ua, archie-goodwin.net, technosotnya.com, illyichevsk.od.ua, unian.ua, dynamo.kiev.ua
Соломія ГОЛОВІНА, Львівський портал