Васюник поставив діагноз Садовому

Остап НАКОНЕЧНИЙ, Львівська газета

|

Щораз більше львів’ян нарікають на те, що міська влада Львова в особі міського голови Андрія Садового розділила Львів на дві частини: одну прикрасили для туристів, а іншу – в якій живуть пересічні львів’яни – залишили сам-на-сам зі своїми проблемами. Більше того, прибутки від туристичної галузі працюють аж ніяк не на весь Львів – а осідають в кишенях наближених до бургомістра підприємців. Про ці проблеми, а також про чужі досягнення, які приписує собі міський голова Львова, та тупиковий шлях, по якому веде Львів Андрій Садовий, розповів в сьогоднішньому номері «Львівської газети» народний депутат України, львів’янин, претендент на посаду міського голови Львова Ігор Васюник.

2eef020131e363b78f11a34e2f9dc7a3

—    Пане Ігоре, Вас називають людиною, яка хоче змінити Львів. Що Вас спонукало до такого рішення?

—    Це — природно. Тут живе моя сім’я, діти закінчили у Львові школу й університет. Я багато років представляв інтереси Львова та області на посадах у національних компаніях. А з 2012-го — у Верховній Раді.

Львів — моє рідне місто. А тепер я вас запитаю: якщо ви побачили, що будинок будують за проектом, за яким він довго не простоїть, то чи ви про це не сказали б? Хіба б не наважилися взяти будівництво у свої руки, якщо маєте до цього хист?

У мене зараз саме таке відчуття. А. Садовий веде Львів не в тому напрямку.

—    І тому Ви хочете на його місце?

—    Щоб лікувати хворобу, треба спочатку поставити діагноз, а не бездумно давати ліки. Я пішов на вибори, тому що я цей діагноз поставив.  І він такий — сьогодні є два Львови. Один — напоказ, а другий — для нас, місто, в якому живе майже мільйон людей.

Борд-Вулиця_Львів напоказ

Якщо громада Львова мене почує, то завтра наше місто може бути іншим. Незалежно від імені того, хто виграє в мерських перегонах.

—    Якщо саме це для Вас найголовніше, то прошу розказати докладніше: ці «два Львови» — це що? Що маєте на увазі?

—    Маю на увазі Львів Садового та Львів, в якому живуть пересічні містяни.  Львів Садового — це фасадний Львів, місто для піару та трамплін для амбіцій одного політика.

—    Не боїтеся, що Вас звинуватять у прагненні применшити заслуги Андрія Садового?

—    Не все те, що майстерно приписують Садовому його піарники, насправді зробив він. Наприклад, поширюють легенду про те, що Садовий провів воду. Насправді сотні мільйонів гривень для вирішення проблеми водопостачання було виділено Львову урядом Ю. Тимошенко. Стрибок у розвитку інфраструктури: нові дороги, аеропорт, стадіон — з’явилися в нашому місті не завдяки Андрію Івановичу, а під час підготовки й проведення Євро-2012. Зведено ці об’єкти також за кошти уряду!

І те, що саме Львів провів Євро, — це не є лише заслугою мера. Львів  серед шести міст, які претендували на проведення чемпіонату, демонстрував найгірші показники. І якби не тверда й послідовна позиція віце-прем’єра Івана Васюника, яку підтримало вище керівництво держави, то УЄФА вибрало би не Львів, а Одесу чи Дніпропетровськ, де вже були стадіони.

І якщо вже говорити про досягнення міського голови, то переконаний, що робити щось конкретне для міста і для власної політичної кар’єри — це суттєво різні речі. Влада сконцентрувала увагу лише на  фасаді.  Я вважаю, що це паразитування на спадщині попередніх поколінь. Ідучи цим шляхом, ми забуваємо про базові, головні речі для розвитку Львова.

—    Невже Ви, львів’янин і патріот свого міста, можете бути проти туризму?

—    Не перекручуйте, будь ласка. Я не є проти туризму, а за туризм! Головне, щоб до пересічного львів’янина доходили прибутки від туристичного бізнесу.

Безперечно, доволі вдала реалізація концепції «Львів туристичний» — помітне досягнення мера Садового. Гості міста — найкращі піар. Турист приїжджає у Львів, бачить фасадну красу, відпочиває і розслабляється, а потім свої емоційні враження поширює на всю Україну.

Звичайно, рекламувати своє ім’я на всю державу значно цікавіше й легше, ніж займатися базовими проблемами. Розбудовувати Львів імені Садового  — це значно перспективніше для майбутньої президентської кампанії, ніж будувати місто для львів’ян.

Це і є піар однієї людини за рахунок міста, це і є серйозний перекіс уваги до Львова фасадного на шкоду реальному.

—    То що ж таке реальний Львів?

—    Це той Львів, якого туристи не бачать. Львів, у якому живуть пересічні львів’яни. І не лише в центрі. Мешканці Сихова, Левандівки, Рясного, Майорівки, Залізничного, Шевченківського районів — це теж львів’яни. Вони щодня їздять з дому на роботу в громадському транспорті, який інакше,  як ганьбою,  не назвеш: він або розвалюється, або горить. Розміри комуналки сягнули цифр не співмірних з прибутками львів’ян. Роботи немає. Я вже не кажу про роботу за фахом. Малий бізнес скаржиться на побори та бюрократію. А спробуйте дитину влаштувати в дитсадок! Більшість доріг досі розбита. І ремонтувати їх беруться переважно перед виборами.  Як і зараз. У центрі міста смердить.

Не може таке велике місто лише торгувати й обслуговувати тих, хто відпочиває. Можна ще в 100 разів збільшити кількість ресторанів, кав’ярень і фестивалів, але це не вирішить головних проблем львів’ян!

—    Маєте на увазі: втрачає час, який можна було б використати на вирішення господарських проблем?

—    І не тільки! Треба думати не лише про сьогодення, а й про майбутнє. Львів втрачає час для розвитку. Йому потрібні свої амбітні плани. Зауважте, не особисті амбіції мера, а саме амбіції міста! Розвивати Львів — це зробити ставку на сучасне виробництво, новітні технології, науку, освіту, медицину. Оце міцний фундамент для майбутнього.

Ми ніби забули, що у Львові є машинобудування, «Електрон», Львівський бронетанковий завод, ДП «Львівський радіоремонтний завод», «Термоприлад», ЛОРТА, авіаремонтний, ВАТ «Львівський інструментальний завод», ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» і ще багато підприємств — виробничу базу ще до кінця не знищено.

Львівські вчені, інженери, кваліфіковані техніки й механіки, працівники ІТ повинні тут, у Львові, а не закордоном, на відновлених наукових і виробничих базах працювати. Або, скажімо, накреслити план, щоб за десять років місто перейшло на електромобілі. Ось це  — амбіції гідні такого потужного міста, як Львів. І, до речі, на половину це б вирішило екологічну проблему.

У Львові — місті передових інженерів та науковців — не займаються створенням новітньої високотехнологічної індустрії. Але ж у нас є потенційна база: університети та наукові центри. Львів потребує інвестицій, то чому не сюди прикута увага влади?

Львів — майже мільйонне місто. Потенційно один із найбільших інтелектуальних і промислових центрів України та Європи. Нам треба розвивати Львів майбутнього, будувати сучасне розумне місто, а не ліпити його напоказ.

—    Ви більше відстоюєте технічну орієнтацію міста. Чи не так?

—    Ні, я говорю про те, чого нам бракує і без чого місто не зможе рухатися вперед. Розвиток нових технологій дасть поштовх для підтримки творчих людей. Промисловість допоможе відновити культуру. Інвестиції — медичну галузь тощо. Тобто одні галузі розвиватимуть інші.

І кожна з цих тем — значно глибша, складніша й вирішальна, ніж тема туризму. Успіх міста треба міряти не стільки тим, скільки людей до нас приїхало, а скільки львів’ян поїхало подорожувати до інших міст та країн.

—    Ви підтримуєте створення нової поліції?

—    Безперечно. Попри помилки, недоліки, запровадження нової поліції — це реальне досягнення. Спроба зламу системи.

—    Які ще досягнення країни Ви бачите?

—    Армія. Військо. Ми живемо під час війни. Хоч і зі складнощами, але наше військо міцніє і посилюється. І хай це не та армія, яку можна було б назвати довершеною, однак це не зрівняти з ситуацією річної давнини. Згадаймо, спочатку все трималося  лише за рахунок добровольців.

—     Ви багато працювали для фронту, зокрема возили гуманітарну допомогу в зону бойових дій…

—     Це — наш обов’язок. Це робив кожен, хто скільки міг. Так робить багато людей. І велика частина їх — це львів’яни.

—    Добре, тоді повернімося до Львова. Ви балотуєтеся на міського голову й ведете таку жорстку кампанію. Не боїтеся, що Вас не підтримають люди, які живуть з туризму?

—    Хіба що в тому разі, якщо не дуже уважно мене слухатимуть. Я ж не кажу про згортання туристичного напрямку чи зменшення кількості розважальних закладів… Навпаки, наголошую на  розвитку. Тільки розвивати місто, зокрема й туризм, треба на міцному фундаменті. Інакше цей туристичний підйом через кілька років себе вичерпає, і до нас перестануть їздити гості. Трісне, як мильна бульбашка.

Я вже приводив приклад німецького міста Франкфурт-на-Майні. За розмірами це місто таке саме, як наше. Це також туристичний і культурний центр. Також це місто музеїв, фестивалів і ярмарків. Але водночас Франкфурт входить до трійки європейських міст за розташуванням тут міжнародних компаній. Там містяться ключові німецькі промислові асоціації: машинобудування та будівельного обладнання, електротехнічної, електронної та інформаційних технологій. Загалом у Франкфурті є  922 робочі місця на  тисячу осіб працездатного населення! Маючи таку саму кількість населення, як Львів, будучи таким же історичним містом, Франкфурт-на-Майні має потужне виробництво та розвинену науку. Та якби ним керували наші чиновники зі Львова-на-Полтві,  усе звелося б до «фасаду».

Чи візьмімо Амстердам або Загреб. Вони теж туристичні, але там влада розуміє: не туризмом єдиним будується міцна економіка! Тому насамперед розвивають різногалузеву промисловість, торгівлю, машинобудування, що є істинним фундаментом, на якому розвивається надбудова, серед них і туризм.

—    Імовірно, бракувало, щоб це хтось озвучив, як от Ви зараз, а можливо, корупція заважає?

—    65% львів’ян назвали корупцію однією з найбільших проблем міста. Головний внесок, який Львів може зробити в боротьбу з корупцією, — це зруйнувати корупційні зв’язки. Вони формувалися роками. Чи може це зробити міський голова? Може, тільки потрібно захотіти. Не треба говорити, що у Львові нема корупції. У нас вона є, як і в усій країні. Не менша, ніж в Одесі чи Києві. А в нас усе тихо, шито-крито. І це небезпечно.

—    Щодо Вашого бачення Львова: яка з наведених вище перспектив найреальніша?

—    Не хочу розповідати казку про золоту рибку. Кажу про те, що нам треба змінити вектор. А це копітка робота.  Послідовність кроків треба продумувати, залучаючи громаду: вчених, інтелігенцію і технічну, і гуманітарну, громадських діячів, інженерів, письменників, студентів, учителів, лікарів і Церкву. Бо це питання відповідальності перед нашими дітьми — яким буде Львів завтра. «Фасадний Львів» — це тупиковий шлях.

Тому я дуже ціную шанс і нагоду, які дали мені вибори, донести це до рідних львів’ян.

Фото: Павло Паламарчук (Гал-інфо), Варіанти

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.