У горах Грузії увічнили героїв Небесної Сотні

Мирослава ПРИТУЛА, Львівський портал

|

Уперше я почула про експедицію українських та польських альпіністів у гори Кавказу восени минулого року. Тоді про це повідомив журналістську спільноту львівський альпініст, автор проекту «Герої України на вершинах світу» Мар’ян Нищук. До цього Мар’ян Нищук відвідав гори Тань-Шаню, Паміру, Альпи як спортсмен, але згодом свій досвід вирішив передати молодим альпіністам-початківцям і, водночас, започаткувати громадський проект сходжень на безіменні вершини, яким присвоюють назви відомих національних героїв України. Під його керівництвом було здійснено 2012 року сходження на безіменну вершину у горах Грузії, яку було найменово шпилем Степана Бандери. 2013 року він у групі міжнародної експедиції заніс кований хрест на цю вершину та здійснив соло-сходження на ще одну безіменну вершину, яку було названо шпилем Андрея Шептицького. Про ці сходження ходять легенди, адже серед його учасників були російські альпіністи, які охоче доклалися до того, щоб на висоті 4272 метри був встановлений хрест Степану Бандері.

гори1

А минулого року Мар’ян Нищук запросив усіх охочих звяти участь у міжнародній експедиції для сходження на безіменну вершину, яка мала отримати назву шпиль Героїв Небесної Сотні. Спершу я вагалася, адже для мене гори – це щось фантастичне і найвище,де я бувала, – це рідна Говерла. Проте мене попередили, що для участі потрібен вишкіл у зимових Карпатах та польських Татрах. Невдовзі я побувала у кількох виправах. Це були свого роду міні-експедиції, де нам читали лекції та проводили практичні заняття. Нас вчили в’язати вузли, налагоджувати страховку на стрімких скелях та снігових схилах у Закопаному. Але найбільше, що мене вразило, –це дух товаристськості у горах та романтичні розповіді про сходження на складні вершини. Тоді уперше я почула прізвища, які стали вже легендами: Єжі Кукучка, Ванда Руткевіч, Міхаїл Хергіані, Владислав Тирзаул, Сергій Мисник, Святослав Сенчина…Їх немає вже серед живих. Вони загинули у горах, залишивши по собі подвиг стійкості людського духу для досягнення мети.

І ось цьогоріч 1 липня ми рушили у великі незнані гори. Серед нас було кілька журналістів – команда, яку, самі розумієте, слід пильнувати. Чесно кажучи, спершу мені було лячно і я не була впевнена, що зможу бути гідним партнером по звязці і недопущу фатальної помилки. Але льодоруб, який подарували мені друзі, був свого роду талісманом, що мав запобігти усім нещастям. Ми кілька днів жили у Тбілісі, де керівник вирішував формальні питання. Ми гуртом пізнавали це легендарне місто, де кожного каменя промовляє історія. У цьому місті живуть гостинні люди, тут готують дивовижні страви і від нього віє східною романтикою, де минуле та теперішнє злиті воєдино.

Потім пригадую своє перше враження від передгір’я, що разюче нагадувало наше Закарпаття. Пізніше з’явилися величні засніжені вершини, а з Хрестового перевалу над Хевінською ущелиною здійнявся велетень Казбек. Я тоді ще не могла уявити, що через чотири тижні побуваю на його вершині…

гори2

У невеличкому гірському селищі Казбегі ми пробули два дні, а потім здійснили кілька акліматизаційних походів до льодовика Гергеті, а також побували в ущелині Сно. У одному з найвищих у Європі високогірних сіл Джуті(2425 м) група пройшла правдивий альпіністський вишкіл. Усі дванадцять учасників піднялися на вершину Чаулішвілі. Тут уперше я відчула, що це таке – бути прив’язаною до линви 9 мм, коли під тобою двохсотметрове провалля…

Через десять днів ми пішли до головної мети усієї експедиції – шпилюГероїв Небесної Сотні. Та несподівано у гори прийшов циклон, і ми кілька днів провели у високогір’ї 3850 м у базовому таборі Метео.

Метео – споруда колишньої метеостанці, а тепер слугує притулком для альпіністів з цілого світу. Щодня сюди приходить до ста покорювачів Казбекуз різних країн. Місцеві гіди-грузини показують їм ще донедавна незайману вершину –шпиль Степана Бандери. Більшість іноземців, звісно, не знають нічого про цю людину. Грузини на диво обізнані і розповідають їм короткий курс новітньої історії України. Бувають тут росіяни. Чимало з них не підтримують політики Путіна, а щодо Бандери, то у них своє бачення – прорадянське. Грузинам доводиться сперечатися, доводити правоту визвольного руху ОУН-УПА, адже ми з ними братипо нещастю.

Перша спроба піднятися на шпиль Героїв Небесної Сотні була невдалою. До цього сходження до нас долучилася молода пара білоруських альпіністів та один польський альпініст Пйотр Стафіняк. Однак наш керівник на підступах до вершини дав наказ повернутися, бо була небезпека сходження лавини. На висоті 400О метрів у ці дні стояла небувала відлига, гриміли каменепади, а тріщини на льодовику огололилися як жодного року. Було прийнято рішення чекати морозної ночі, щоб по стужавілому снігу пройти лавинонебезпечну ділянку.

Тим часом до нашої експедиції долучилися альпіністи Дніпропетровської федерації альпінізму, які проводили спортивні сходження на навколишні вершини. Разом з ними наша група удруге штурмувала вершину, але знову перед альпіністами стала небезпечна перешкода – широка підгірна тріщина, над якою звисав багатотонний сніжний надув. Він міг у будь-яку мить звалитися на нас.

Ми відступили.

гори3

Після повернення у базовий табір нас чекала неприємна звістка. На підході до вершини Казбек провалилися у льодову тріщину чеська альпіністка. І хоча її швидко витягнули, проте від травм невдовзі вона померла. Ми з сумом спостерігали, як рятувальний гелікоптер з її тілом зробив прощальне коло над льодовиком і зник за перевалом.

Наступного дня ми відпочивали. У горах стояла чудова погода. Велетень Казбек аж світився під сонячним промінням. І ніщо не віщувало чергового нещастя. Ополудні ми довідалися, що на висоті 4300 метрів зникла польська альпіністка. На жаль, пошуки того дня нічого не дали. Минуло два дні, іна підмогу прийшла група професійних гірських рятівників з Тбілісі. Були обстежені всі тріщини, однак більшість з них були надто глибокими – до 80 метрів. Туди спускатися було вкрай небезпечно. До того ж шансів вижити вже не було…

На тлі цих подій керівник експедиції вирішив,абивершину Героїв Небесної Сотні штурмували тільки досвідчені альпіністи. Наступного ранку, щойно на сході зажеврів світанок, четверо альпіністів рушили угору і, як годиться у горах, з ними пішли спотерігачі. Серед них була і я. На тлі ранку, просякнутого рожевим сонячним промінням, ми бачили, як четверо альпіністів долає підгірну тріщину. Потім вони проходять стімкий льодовий схил.

По одинадцятій – і ми їх бачимо на вершині, бачимо, як майорить над нею український та оунівський стяги… Радіостанція постійно ввімкнута. Ми їх вітаємо і бажаємо, щоб вони берегли себе на спуску. Через три години вони вже разом з нами. Називаю прізвища чотирьох сміливців: Мар’ян Нищук, Олександр Туртуков, ОлексійОлексюк, Максим Асваров.

гори4

Пізніше настали морозні ночі. Ми здійснили разом з грузинськими та польським альпіністами масове сходження на Казбек. Третього серпня на цій вершини побувало понад сто покорювачів. Я не вірила, що зможу піднятися на цю вершину, але, як кажуть, дружнім гуртом і батька легше бити… Доводилося набивати «перила», йти у зв’язці, «зарубуватись» чи не на кожному кроці.

Згодом два українськіальпіністи побували на вершині Андрея Шептицького. Це доволі висока гора – 4341 метр. На її вершині вонизалишили капсулу з освяченою землею зі Святоюрської гори та освячений карпатський камінь з річки Стрий…

Я не жалкую, що не піднялася на вершину Героїв Небесної Сотні. Але я була частиною дружньої спільноти, де один одному більше, ніж товариш.

Наступного року планується сходження на шпиль Папи Іоана Павла ІІ. Грузинські альпіністи стверджують,що таку безіменну вершину можна відшукати у горах Сванетії. Як би там не було важко у горах, як небезпечно, але я знову до них повернуся.

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...