Проект Львівського порталу «Хочу стати поліцейським». Частина 1

Станіслав ЦВЕК. Львівський портал

|

ПолісменЖурналіст Львівського порталу Станіслав Цвек долучається до нової реформи патрульної поліції у Львові своїм проектом «Хочу стати поліцейським». Бо як писала Ліна Костенко « І все на світі треба пережити». Всі труднощі відбору в нову патрульну поліцію наш журналіст описуватиме тут, адже сам їх і проходить. Про перші успіхи і переживання читайте у матеріалі.

Чекання.

Поки що найлегшим етапом на  моєму шляху до нової поліції, була реєстрація. Там все просто: заповнив форму і ти вже один з кандидатів в поліціянти. За реєстрацію в режимі онлайн Еці  та Авакову окремий респект, це значно полегшило справу. Ну по-перше не треба було стояти в чергах, які у Львові таки були. Бо вісім тисяч бажаючих, коли набрати мають лише тисячу, то вам не жарти, а заявка серйозна. А по-друге, не обов’язково афішувати свою відсутність на роботі, особливо тим, хто просто вирішив спробувати і перевірити чи справді шанси однакові у всіх.

Далі – важче, бо треба було чекати чи відпишуть, чи ні. Можу з впевненістю сказати, як один із кандидатів-експериментаторів, що дурні думки в голову таки лізли. Але такі переживання швидше були від того, що повної довіри до Авакова і навіть до Еки Згулазе ще не має, бо самі знаєте, які у нас політики – обіцяють багато, а роблять мало. Але переживання й сумніви, принаймні в мене, і принаймні до Еки та Авакова, минули відразу після того, коли прийшла перша звістка. То був короткий емейл такого змісту:

«Шановний … … …, Дякуємо за подану анкету на посаду працівника Патрульної служби м. Львова. Ваша анкета буде опрацьована найближчим часом. Якщо Вашу кандидатуру буде прийнято для подальшого розгляду, до 1 липня Вас буде запрошено на тестування. Будь ласка, регулярно перевіряйте свою електронну скриньку».

А далі знову треба було чекати, та  слава Богу, що не до 1 липня. Нове повідомлення прийшло на мою електронку 25 квітня. Коли береш участь у якомусь експерименті, то після таких повідомлень тріумфуєш, бо все йде за планом. В другому повідомленні мене запрошували пройти перший етап відбору – тестування загальних навичок.

Знову все дуже офіційно, шановний і так далі. В листі також писалося, що мені вкотре дуже вдячні за виявлене бажання стати частиною команди Патрульної служби м. Львів. Також повідомили, що саме тестування відбуватиметься на комп’ютерах і спрямоване буде  на вміння логічно мислити.

Для проходження тестування мене просили з’явитися 2015-05-15 o 12:30 за адресою: м. Львів, вул.. Кривоноса, 1 – у Львівський державний університет внутрішніх справ. Також у листі зазначили, що тестування триватиме орієнтовно півтори години. Ще один дуже обдуманий пункт, адже люди, які працюють, точно знали наскільки їм відпрошуватися з роботи. То ж дозволю собі додати ще один плюс до карми наших реформаторів.

Також мене попередили, що для допуску до тестування при собі необхідно мати паспорт. А найбільше мені сподобалася кінцівка листа, її я вирішив подати без змін, щоб ви теж зрозуміли всю серйозність нової реформи.

«Просимо Вас розраховувати свій час, не запізнюватися та взяти до уваги, що ми не маємо можливості переносити дату та час тестування, а також допустити Вас до тестування в разі запізнення або відсутності паспорту. У разі неможливості з будь-яких причин продовжувати участь у конкурсі, будь ласка, надішліть фразу «не підтверджую» у відповідь на цей електронний лист».

І ще нижче, так скромненько, мені побажали успіху… Дрібниця, але ж погодьтеся – приємно. Я не став відписувати, що «не підтверджую», бо твердо вирішив пройти весь шлях до кінця, або ж до того часу, поки мене не відсіють.

Тестування.

15 травня для мене день першого, справжнього етапу відбору в нову поліцію Львова. На Кривоноса,1, де мало відбутися тестування, я прийшов з запасом в 15 хвилин, але таких як я під Львівським державним університетом внутрішніх справ було ще з пів сотні. «Правильно», – подумав я , бо ж поліцейський має бути пунктуальним і поглядом став вивчати майбутніх «суперників».

Збоку ситуація нагадувала вступні іспити до університету: хтось розмовляв по телефону, хтось курив, хтось зустрів знайомого і з ним обговорював майбутній тест. Рівно в 12:30 з будівлі університету вийшов, молодий курсант і голосно повідомив, що нас запрошують в середину. Як то часто буває в Україні, всі кинулись до дверей, але курсант став в «позу термінатора» і сказав, що заходити можна тільки п’ятьом, потім ще п’ятьом і тільки так всередину потраплять всі.

Далі – реєстрація, перевіряють дані кандидатів, номер і серію паспорта та скеровують в аудиторію, в якій відбуватиметься тестування, таких шість і я в останній. Перед аудиторією, де ми декілька хвилин чекаємо, поки вона звільниться від попередніх учасників, чую відразу дві цікавих розмови.

Перша, швидше інформаційного змісту, дівчина років 27 розповідає, що на таке тестування покликали не всіх. Мовляв вони з подругами з роботи (напевне не від легкого життя) реєструвались разом, та з п’яти подруг, повідомлення на пошту прийшло тільки їй. Це потішило не лише дівчину, яка ділилась своїм фартом, але й мене (адже я також тут). Ще одна маленька перемога.

Друга з почутих розповідей: коли до нашого гурту підійшов чоловік років 30, спочатку він стояв і мовчав, як всі, а потім сказав, що це останній шанс, і якщо він йому не вигорить, то доведеться тікати за кордон, бо тут, мається на увазі в Україні, ловити нічого. Хтось йому відповів, що зараз і виїхати не так легко, а решта мовчки поспівчували і він пішов в свою аудиторію шукати щастя.

Потім нас запросили також до аудиторій, де знову була  свого роду реєстрація, але окрім неї кожному видали ще й  власний логін та пароль до тестів. Всього а аудиторії було 15 комп’ютерів, та писало нас лише дев’ятеро, вісім чоловіків і одна жінка.

Двоє інструкторів, що були в аудиторії, провели невеличкий інструктаж, що і в якій послідовності треба робити. Перш ніж розпочалося саме тестування ми всі прочитали інструкцію до нього, де зазначалося, що на написання тесту у нас є 90 хвилин. За цей час необхідно відповісти на 60 питань, поділених на п’ять блоків. За кожну правильну відповідь учасник заробляє один бал.

Рівно о 13:00 наші інструктори дали команду, що можна розпочинати тест і в аудиторії запала тиша. Чутно було лише клікання комп’ютерних мишок. Перші блоки з запитаннями далися мені, як людині гуманітарного напрямку, легко, невеликі труднощі були тільки з математичним блоком (довелося згадувати, чого вчили в школі), на нього я витратив найбільше часу. За змістом запитань роблю висновок, що від нових поліцейських хочуть, аби вони вміли логічно мислити, правильно будувати речення, орієнтуватися в географії та біології і вирішувати прості математичні приклади без допомоги калькулятора.

Під час роботи декілька запитань з різних блоків я переписав собі на листок, та по закінченні тесту мені сказали, що його забирати не можна, бо всі питання мають залишатися в таємниці.

Коли я пройшов увесь тест, на екрані висвітлився набраний бал. З 60 питань я дав 41 правильну відповідь, інструктор, який слідкував за моєю роботою сказав, що результат не поганий і коли я виходив з аудиторії, нагадав мені, щоб я не забував переглядати свою електронну пошту.

Тепер я з впевненістю можу сказати, що перший етап для мене був вдалим. Бо на скриньку мені таки прийшов ще один лист, в якому мене запросили на військово-лікарську комісію.

Тому далі буде…

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.