Як у Львові шанують пам’ятники української історії

«Новий погляд», 1 жовтня

|

 Очевидно, в Україні починається черговий виток війни пам’ятників. Про знесення дошки Шевельову говорити не буду. Загальноосвітній рівень Добкіна і Кернеса всі могли оцінити ще декілька років тому в Youtube, дивлячись відповідні кадри.

Грандіозне руйнування Леніна в райцентрі Сумщини закінчилось хвилею осквернень пам’ятників С.Бандері та Р.Шухевичу на Західній Україні. І якщо бажаючих покрасуватися біля поваленого Ілліча було достатньо, то забезпечити охорону, домогтися розслідування інцидентів, або відновити пошкоджені монументи охочих не знайшлося.

Але це все внутрішні, так би мовити, взаємостосунки. З прийняттям ухвали про впорядкування польської спадщини у Львові маємо можливість вийти на міжнародну арену, хоча наслідки цього «впорядкування» можна передбачити. Черговий звіт чергової комісії з дорученням виконавчим органам вставити шпильку західним сусідам і все. Бо хто ж при здоровому глузді буде зносити чи розбивати щось у Львові. Як колись під час кубинської кризи висловився тодішній генсек КПРС М.Хрущов: «Запустим американцам ежа в штаны!».

Не буду говорити вже про те, що у нашому місті багато пам’яток австрійської спадщини; майже 150 років під омофором Бабці все-таки. Не забути б і про єврейську та вірменську спадщини, яких у Львові також досить.

Допускаю, що не правий і дійсно треба нагально це робити, тому дозволю дослідити, як у Львові зберігається рідна українська спадщина. Адже це нам важливо в першу чергу.

Те, що понад півстоліття на Високому Замку стоїть постамент де мав бути споруджений пам’ятник Максиму Кривоносу» можна списати на совітів. Вони це діло розпочинали і кинули. Хоча ніби й нам М.Кривоніс не чужий, особливо, якщо згадати з ким він воював.

Але Бог з ним. Пройдемо на Марсове поле, яке ніби то символізує вислів: «Мертві сорому не мають». Поряд лежать солдати різних армій і різних епох і кожен може згадати «своїх». Але погляньмо на меморіал воякам УПА. Все ніби добре починалося, але з лівої сторони замість мармуру – цинкова бляха. Як то кажуть: «Робив, робив і…запечатав». Не буду уточняти народну мудрість.

Відразу ж пройдемо на Личаківський цвинтар, де український і польський президенти у 2005 році проголосили про примирення та порозуміння між народами. Поряд мирно спочивають люди, які колись стріляли один в одного. 

Ось так упорядкували свою спадщину поляки. На чужій території без залучення державний коштів. Народна будова, так би мовити. 

А ось поряд і наш меморіал січовим стрільцям. Після 20-річної будови і восьми років після урочистого відкриття. 

Прекрасний вигляд для польських туристів, які проходять повз наш меморіал до своїх орлят. І нічого, що через рік виповнюється 100 років (!!!) від дня створення легіону січових стрільців. Так шанують їх пам’ять «славних прадідів великих правнуки …».

Не продовжуватиму цитату хоча б вартувало, подивившись на те яку пошану львів’яни віддали символам боротьби за незалежність: Західноукраїнській народній республіці та Українській галицькій армії. 

Двадцять два роки на площі Петрушевича стоїть розвалений постамент. І всім: націонал-демократам, лібералам, націоналістам начхати. Може вже краще написати: «Тут був Галан, який плював на папу». Особливо, якщо відійти трохи далі. Чарівне сусідство, правда?

Каменюка напроти парку культури також наочно характеризує наше ставлення до борців за волю України. Особливо на фоні надписів PANK та «Саша и Кристина» (з правого боку).

А тепер основне: скільки коштів виділило вдячне місто на достойне впорядкування згаданих пам’яток нашої спадщини за три роки нинішньої каденції? Відповідаю. Нуль, zero, хто не розуміє. А скільки штрафів сплатила міська рада за незаконні звільнення працівників невчасні платежі тощо? Десь біля сема мільйонів гривень. Отож бо і воно. А чи хтось писнув про описані неподобства на сесії чи засіданнях виконкому? А може був організований народний збір коштів серед підприємців, простих громадян? Ха-ха-ха, як співає відомий Дзідзьо.

Ось така політика. Причина проста. Автор, беручи активну участь у створенні пам’ятника Р.Шухевичу у Білогорщі, музею «Тюрма на Лонцького», знає скільки зусиль та часу треба витратити щоб щось створити. А відбив голову ідолу – і вже на всіх екранах. А те, що ту голову через тиждень причепили назад, то вже не важливо, бо ніхто не побачить.

І ще одне щодо спадщини. Важливо, щоб ця спадщина була не тільки на вулицях і фасадах, але і в головах. Щоб не виростали новітні кернеси і добкіни. Щоб всі знали – в XX столітті були не тільки ОУН, Бандера і Шухевич, а їм передувала Українська військова організація з Коновальцем на чолі, яку в свою чергу створили колишні усусуси та вояки УГА. Про це все змалку діти мусять прочитати в підручнику історії. В табачниківському, звичайно, такого не знайдеш.

Для цього ЛМР ініціювала випуск посібника, де б відображалися «вирвані» сторінки і вже другий рік закуповує книги для шкіл. І думалося, що при теперішньому складі місцевих рад це охоче зроблять інші ради Західної України. І корисна справа і достойна відсіч Табачнику і іже з ним. Як ви гадаєте, скільки підручників закупили всі наші супер-націоналістично-патріотичні ради за два роки? Правильно думаєте – нуль, zero, так би мовити, кажу відповідально. Жодна рада – жодного посібника, крім львівської. Чому? А просто Табачник крикнув: не дозволяю! І все – примітивно злякалися. А можливо й не цікаво. Нехай діти читають що Бандера й УПА – «пособники фашистов». Разом з Шевельовим і Стусом. І академіком Вернадським також.

А ми на сесіях черговий раз покажемо «кузькіну мать» всім кругом бо приймемо 1001-ше звернення щодо злочинної влади і вщент розіб’ємо «москалів» на «клумбі».

Цікаво, що б про це все сказав Бандера, як би довідався? Бо Шухевич, зрозуміло, не говорив би нічого. Просто «так…, так…, так…» – сказав би кулемет.

Одним словом, Табачнику – слава! Чи може все-таки – Україні? І героям також? Не нинішнім, а тим справжнім!

Юрій Кужелюк, депутат ЛМР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *