Минула зустріч лідерів НАТО була важлива для президента США Барака Обами. Передвиборні перегони в Сполучених Штатах у самому розпалі, й подібні заходи завжди зручно використовувати для особистого піару. Не менш важливим саміт Альянсу був і для Президента України Віктора Януковича. Масована обструкція в Європі й погрози бойкотувати Євро–2012 дивним чином мали зруйнуватися за океаном.
Саміт НАТО не приніс сюрпризів і пройшов як по маслу. Він став найбільш представницьким за всю історію подібних заходів. У гості до президента США приїхали делегації з 60 держав. Як і передбачалося, Альянс підтвердив плани із трансформації своєї ролі в Афганістані з виведенням військ у 2014 році. Також без зайвих сенсацій було оголошено про досягнення «проміжної» готовності системи протиракетної оборони НАТО. Малозрозумілими для обивателя виявилися обіцянки генсека НАТО Андерса Фога Расмуссена активно упроваджувати стратегію «розумної оборони». Втім, експерти сумніваються, що ця ідея про «спільні зусилля для поліпшення бойових можливостей Альянсу» буде успішною. В історії Альянсу схожих ідей було безліч. Але ніхто добровільно виділяти фінанси в загальний казан не хоче. І змусити Брюссель теж нікого не може — адже НАТО базується на демократичних цінностях.
Відсутність Путіна напевно дозволила учасникам саміту почуватись вільніше. Чи була його відмова від візиту в США зумовлена прагненням підвищити власний рейтинг, чи дозволити американському колезі відмитись від підозр у русофільстві, сказати важко. Радше — і тим, і тим, зважаючи на пам’ятну розмову в Сеулі між Обамою та Медвєдєвим, яку недоброзичливці назвали змовою.
Схоже, не так вже вони й помилялись, зважаючи, що відсутність високих представників РФ дозволила безболісно проїхатись по ній у заключній декларації саміту. Росії було вказано її місце у сфері протиповітряної оборони — виключно на рівні співпраці незалежних систем, а не «спільної секторальної ПРО», як того хотіла Москва. Декларація містить пасаж про те, що система ПРО НАТО не підірве стратегічної стабільності й не буде направлена проти Росії. Проте тон послання говорить про те, що НАТО у будь-якому випадку продовжить реалізацію своїх планів, незважаючи на нервовість Москви.
Оскільки Україна відмовилася від планів приєднатися до Альянсу і оголосила про позаблоковий статус, саміт у Чикаго був маловажливий для Києва. Але не для українського Президента. Явний політичний бойкот у Європі, який хвилями перекочувався по всіх напрямках зовнішньої політики і боляче зачепив проект Євро–2012, загрожував вивести Віктора Януковича за дужки міжнародних процесів. Тому участь українських військових в операціях НАТО, і особливо в Афганістані, дала Вікторові Федоровичу унікальний шанс поліпшити свій імідж.
Варто нагадати, що глава української держави опиняється в цікавому становищі на саміті НАТО не вперше. У 2002 році організатори саміту в Празі влаштували шараду з використанням французького алфавіту для розсадження президентів під час засідання, щоб розвести по різні боки столу Леоніда Кучму, Джорджа Буша і Тоні Блера. Бо якби цих джентльменів розсаджували «по-англійськи», вони сиділи б поруч. Тоді з Кучмою ніхто не зустрічався, не подавав руки і не посміхався: ходили чутки, що Леонід Данилович продав РЛС «Кольчуга» Хусейну. З того часу багато води витекло, Хусейна повісили, «Кольчуг» в Іраку не знайшли, а українські військові кров’ю змивали «кольчужний» скандал з мундира влади, беручи участь в іракській кампанії. У 2012 році Януковичу в Чикаго влаштували цілком привітний прийом. Більше того, завершальна декларація саміту виявилася дуже лояльною до Києва. Чого тільки варта фраза: «Незалежна, суверенна і стабільна Україна, що твердо прихильна до демократії і верховенства права, є ключем до євро-атлантичної безпеки». Також НАТО підтвердило рішення Бухареста і політику «відкритих дверей» — тобто знову пообіцяло прийняти Україну до Альянсу. Похвалили і за знищення запасів високозбагаченого урану. Це чи не найпозитивніша оцінка України в документах НАТО за всю історію.
На цьому тлі пасаж про те, що глави держав НАТО стурбовані вибірковим правосуддям і політично мотивованим переслідуванням опозиції, здавався черговим докором. Альянс закликав українське керівництво удосконалити судову систему і провести вільні парламентські вибори. Свідченням (причому непрямим) невдоволення українським керівництвом можна вважати хіба що таке: український лідер поспілкувався тільки зі своїми польським, румунським і турецьким колегами — що називається, по-сусідськи. Спілкування з президентами Азербайджану і Афганістану доповнило кворум. І хоча зустрічей із керівниками традиційних для нашої зовнішньої політики авторитетів на кшталт Німеччини або США не було, це не так уже і важливо. Адже Ангела Меркель сиділа в Чикаго за одним столом із Януковичем, хоча буквально за кілька днів до цього говорила про встановлення в Україні диктатури. Більше того, той самий «диктатор» розмістився поряд із Бараком Обамою і Девідом Камероном. Очевидно, Захід поступово знову змінює батіг на пряник. Питання в тому, скільки триватиме «пряниковий період».
Цікаво, з чим пов’язана така різка зміна настроїв. Окрім вищенаведеної версії про те, що США не готові остаточно кинути нас в обійми Москви (особливо напередодні президентських виборів), є ще один нюанс. Як повідомляють наші джерела, команда Президента останнім часом почала демонструвати, що зрозуміла свої попередні «прорахунки». Захід вирішив узяти паузу. Чи надовго? Як мінімум, до кінця літа. Як максимум — до виборів. Загалом, після жорсткого прочухана і прямих натяків на економічні удари по найближчому оточенню керівника країни Захід запропонував Януковичу своєрідний пакт про перемир’я. Суть його зовсім не зводиться до фундаментальних питань демократії. Захід хоче від України лише двох речей. Видимості демократії і прогнозованості. І Брюссель, і Берлін, і Вашингтон готові багато на що закривати очі. Головне, щоб усі розуміли, чого чекати від України завтра, післязавтра і через місяць.
Стосовно ж Юлії Тимошенко, то очевидно, що від Віктора Януковича вимагають тільки одного — перевести її на лікування в третю країну. Якщо це буде зроблено, а також будуть виконані вищенаведені вимоги, Україна може розраховувати на перезавантаження. Точніше, на передих. Тому що країна без виразної міжнародної позиції і без видимості демократії завжди потраплятиме в ізоляцію. З будь-якого приводу.
Михайло Самусь, Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння