Днями канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що люди в Україні і Білорусі страждають «від диктатури та репресій». Це вже не перша критична заява Меркель стосовно України, раніше вона заявляла про можливий бойкот фінальної частини «Євро-2012» на знак протесту проти ув’язнення Тимошенко.
Як можете прокоментувати такі критичні заяви канцлера Німеччини? І чи не видається Вам, що останнім часом Німеччина почала аж надто активно втручатися у внутрішні справи України та її політичну ситуацію?
Стандарти, до яких дійшла у своєму розвитку Німеччина після Другої світової війни, дійсно вражають. Німці зуміли щиро покаятися за завдані народам Європи рани і піднятися на перший щабель в Європі в економічному розвитку. І цьому нам, українцям, варто в них дійсно повчитися.
Але сказати, що в тій же Німеччині абсолютно немає людей, які страждають від несправедливості, я б на себе такої відповідальності не взяв.
Думаю, що канцлеру Німеччини добре відомо і про те, як «насолоджуються» демократією громадяни тієї ж Росії.
Секрет успіхів Німеччини якраз в дисциплінованості і законослухняності її громадян.
І якщо в Німеччині президента відправляють у відставку за те, що він взяв якийсь сумнівний кредит на купівлю власного житла, то, я думаю, пані Меркель добре відомо, яку шкоду своїми діями заподіяла шановна Юлія Володимирівна, підписуючи відомий газовий контракт з Росією.
На Вашу думку, з чим пов’язана така активна позиція і втручання тієї ж Ангели Меркель у справу Тимошенко?
Не хочеться вірити, що німці грають в чужу гру. Бо, фактично, такими заявами вони дискредитують і ослаблюють Україну, а слабка й дискредитована Україна якраз не в інтересах Німеччини, а в інтересах деяких інших сусідніх держав.
На початку минулого століття Україна стала жертвою Брестської змови кайзерівської Німеччини і більшовицької Росії, і Німеччина віддала тоді Україну на поталу більшовикам. Мусимо зробити все, щоб історія не повторилася.
В українських ЗМІ всіляко мусується тема бойкоту Євро-2012 лідерами європейських країн. Складається враження, що футбол свідомо змішують з політикою. На Вашу думку, кому вигідна така антиреклама України у світі?
Ясна річ, що Україна ще не досягла європейських стандартів життя. У нас ще серйозно відстає соціальна, розважальна, готельна сфери. Якби мені доводилось приймати рішення, я би добре подумав, чи вартує Україні, тим більше в умовах кризи, братися за реалізацію такого серйозного проекту як Євро-2012.
Тому що для тієї ж Німеччини, де готові стадіони, де давно розвинута вся соціальна інфраструктура для прийому великої кількості гостей, починаючи від аеропортів, вокзалів, доріг, підготовка до Євро чемпіонату не є складною.
Натомість Україні ціною неймовірних зусиль вдалося підтягнути за останніх два роки всю цю інфраструктуру.
Ясна річ, що в Президента Януковича була можливість, прийнявши країну, відмовитись від Євро-2012 і сказати, що це не наша вина, питайте в попередників. Але, розуміючи наслідки цього, розуміючи прагнення українців до європейських цінностей, ціною неймовірних зусиль владі вдалося підготувати на досить пристойному рівні Україну до Євро-2012. І це не мої слова. Це слова комісії УЄФА.
Ясна річ, що у нас більше недругів, ніж друзів. На жаль.
Дивіться в історію, дивіться в минуле. Україну не раз здавали, роздирали, шматували на догоду сильним світу цього. Зрозуміло, що дехто би хотів виставити не владу українську, а державу Україна, український народ в негативному світлі. В Голландії показують ролики, які дискредитують українських дівчат. Є бажання зірвати цей захід в Україні.
Ті, хто з цього приводу радіє, я б їх не назвав друзями чи щирими патріотами своєї держави. Бо такий привід для бойкоту як ув’язнення Тимошенко, є доволі сумнівним для того, щоб принизити 46-мільйонну українську громаду, націю і мав би змусити кожного з нас замислитись над тим, якими ми потрібні Європі.
Коли ми говоримо про те, що дуже хочемо до Європи, то спочатку ми мусимо стати сильними, мудрими, дружніми, і тоді з нами ніхто таких речей, які відбуваються з тим же Євро-2012, витворяти не буде.
Складається враження, що уся ця тема підігрівається зсередини України. Чому?
Це також не нове явище в Україні. Починаючи від Богдана Хмельницького були «свої», які бігали одні до Москви, інші до Варшави, і торгували Україною. Так що це вже, можна сказати, на генетичному рівні.
А треба сидіти в Києві і керуватися виключно українськими інтересами.
Я абсолютно не хотів би робити політичних заяв. Мені Юлію Володимирівну, як і кожного з тисяч ув’язнених українців, серед яких і багато невинно засуджених, шкода. Це результат роботи наших судів, наших правоохоронних органів. Тисячі людей, до яких не прикута така увага, як до Юлії Володимирівни, перебувають у набагато гірших умовах, у камерах, де на площі 20 метрів квадратних сидить по 20 людей, без кондиціонерів, ніхто їм передач не передає, вони рідко можуть отримати медичну допомогу. Але чомусь оці політки, які клянуться у любові до українського народу, опікуються умовами утримання лише Юлії Володимирівни, а не умовами інших засуджених. Хоч такі умови як у Юлії Володимирівни, думаю, в тій же Німеччини має не кожен засуджений.
Тому болить душа за це все і прикро мені. Тому що боротися треба за кожну людину. Власне кажучи, складається таке враження, що якщо випустять Юлію Володимирівну, то Україна відразу стане демократичною, відразу знімуться усі проблеми пенітенціарної служби, відразу усі в’язниці стануть відповідати європейським стандартам. У цьому є лицемірство і неправда.
Але все ж таки, на Вашу думку, чи піде українська влада на поступки Європі і чи можна очікувати кроків до звільнення Тимошенко?
Навіщо нам лицемірити. Ясна річ, що судова гілка влади у нас має елементи незалежності, але це залежить від людини, від того, хто приймає рішення. Є люди слабохарактерні, які піддаються якомусь впливу, тиску. Інші – приймають законні рішення. Ми ростемо.
Зараз мова йде про те, що для того, щоб звільнити Юлію Володимирівну, треба змінити законодавство. Але змінювати законодавство під одну людину – це трохи неправильно. Я вже говорив, що єдиний шлях – її помилувати. Для цього Юлія Володимирівна має звернутися з заявою до Президента, Президент цю заяву розгляне і прийме рішення.
Але вона не звертається…
Сьогодні не звертається, завтра звернеться. Я за те, щоб засуджених у нас було якомога менше. Мене бабця вчила: «Від тюрми і суми не зарікайся». Але я знаю, що у нас мусить торжествувати закон. І ніхто ззовні нам не вправі вказувати, за яким законом ми маємо жити. Це я знаю точно. Для цього ми виборювали незалежну Україну.
Ті закони, за якими живе Україна, приймала не Партія регіонів і не Янукович. Ці закони приймала Верховна Рада і першого демократичного скликання, і другого, і третього… Президентами були і Кравчук, і Кучма, і Ющенко. Та ж Юлія Володимирівна була керівником уряду, а до того – головою фракції в парламенті. Вона мала всі можливості впливати на закони і їх змінювати. Тому сьогодні ми повинні, напевно, все-таки не оглядатися по сторонах, не лякатися якихось погроз, а разом зібратися творити закони, підвищувати правову культуру, поважати закони. Бо поважаючи закони, ти поважаєш державу.
Ми повинні розуміти, що порушуючи закон, ми будемо нести відповідальність за це. Будь-яка людина, яку б посаду вона не обіймала, повинна розуміти, що за свої дії доведеться відповідати. Тоді можна буде сказати, що через певний час Україна буде мати європейські цінності.
На Вашу думку, яку роль у всій цій ситуації відіграє Росія? Прихильність Росії до Тимошенко зараз помітна неозброєним оком. Ті ж заяви Путіна і Медвєдєва щодо Тимошенка викликають щонайменше здивування. Чому Росії так розходиться в Тимошенко?
Це пряме втручання у внутрішні справи суверенної держави. Це такий великодержавницький синдром «старшого брата».
Напевно, що і в нас є політики, які хотіли би взяти того ж Ходорковського чи Лєбєдєва на лікування в Україну.
Наше Міністерство закордонних справ у таких випадках повинно відповідно реагувати і висловлювати позицію держави Україна. Шкода, що вони це проковтнули і промовчали.
Якщо говорити про прагматичні інтереси кожного українця, то нам з Росією не треба «воювати». У них є своя правда, у нас – своя правда. У них – своє бачення, у нас це бачення трохи інше. Але ми є сусіди і нам треба співіснувати, знаходити шляхи порозуміння, і щоб люди з цього мали вигоду – ті ж сирні заводи працювали і поставляли сир.
Ясна річ, що нам не треба цього дорогого газу. Я думаю, що вся «загвоздка» тих заяв лежить у газовій площині. Тому що так ніхто і не пояснив, чому Україна має таку високу ціну на газ і чим керувалися при її визначенні. Чи, можливо, там закладені якісь інтереси можновладців Росії і певних кіл України, чи, можливо, це зачіпає якісь особисті інтереси якогось прошарку колишнього керівництва України. Думаю, що правду про це все ми взнаємо трохи пізніше.
Коли два роки тому Юлію Володимирівну у вишиванці і з косою ледве не обожнювали галичани, бо в Януковичі вони бачили людину, яка на другий день після приходу до влади здасть Україну Росії, то нехай тепер люди бачать, думають, аналізують, вчаться. Нехай люди трохи помудрішають, бо деколи благими намірами дорога стелиться до пекла.
Львівський портал