Театр Фаріон

Анатолій Стріляний

|

Із листа: «Дізнався зі ЗМІ, що друга особа в партії «Свобода» Ірина Фаріон відмовляється від російської як мови міжнаціонального спілкування. Навіть з іноземцями, котрі знають російську… Вона закликає українців переривати з аристократичною усмішкою кожного, хто звернеться до них по-російськи: «Пробачте, але я вас не розумію. Прошу зі мною розмовляти державною мовою». Гм, мабуть, візьму з неї приклад. Коли поїду до Кенії, замість того щоб користуватися огидною мені мовою окупантів усього світу — англійською, спробую роздобути російсько-суахільський розмовник».

Так, дорогенький, на наших очах уже не перший рік розігрується це життя — життя як театр одного актора, він же автор п’єси і режисер. Недоброзичливець скаже: життя як кривляння, вистрибування, весь вечір на арені. Мовою, яку ви забудете на час перебування в Кенії, це називається performance. Чим вільніше суспільство, тим більше там простору для охочих якось привернути увагу до себе і заразом — до якоїсь справи, поноситися з якимось протестом і/або проектом, напнути на себе ту чи іншу личину (а вона і приросте). Личини бувають найрізноманітніші, тут винахідливість не знає впину. Спільне одне: це — гра. Людина — все ще істота, яка, на щастя, грає. Таких вистачало серед святих різного роду, навіть отців-пустельників і страстотерпців. Не туруси нa колесах, а гра до повної гибелі всерйоз. Та все одно — гра.

У Театру Фаріон уже є своя історія, дбайливо збираються легенди і перекази. У примадонни є, за її словом, кохана людина. Одного дня на відпочинку в Туреччині він захворів. Лікар-турок розумів по-російськи, але хворий, незважаючи на 39, витягнув українсько-турецького словника і почав розповідати про свої страждання мовою країни перебування. Турок так розчулився, що не взяв з нього грошей.

Своя Фаріон була у кожної нації, якій випала схожа з українською доля, — нації або стану, як це було з російським вищим світом ледь не до кінця ХІХ століття. Мовою цього класу була французька, десь — у суміші з нижньогородською, але дедалі частіше з’являлися оригінали, котрі зухвало патякали лише російською. Часто це були суворі й вельми поважні барині.

Для театру Фаріон украй важливо, щоб правильно поводилися глядачі. Російський повинен лютитися, український — усоромлюватися, захоплюватися і назавтра перетворювати на театр власне життя. Для такого театру смертельно одне: сучасна вседозволяюча буржуазно-демократична благодушність публіки. Такої благодушності в Україні, як і в Росії, не дочекатися ще довго, і це сумно. Але є і плюс. Кожен росіянин, котрий відкрив при відвідинах цього театру, що Україна є щось окреме від Росії, — перемога примадонни, яка виправдовує всі її репутаційні жертви. І тому — браво, пані Фаріон! Браво і — біс!

 

Анатолій Стріляний

Фото: Львівський портал 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *