Бахматюк: Ми станемо багатими, якщо змінимо національні пріоритети

спілкувалася Вікторія Пода, «Коментарі»

|

Ось уже 20 років Україна шукає свою модель розвитку. І, на жаль, відповіді на питання «Яку країну нам будувати?» досі немає. «k:» починає цикл матеріалів про те, як можна було б змінити нашу країну і що для цього потрібно. На питання «k:» відповідає власник компанії UkrLandFarming (найбільшого агрохолдингу в Євразії) і компанії AVANGARDСO IPL (найбільшого виробника яєць у Європі) Олег Бахматюк.

 За десять років Україна наростила виробництво зернових удвічі — з 25–27 млн. т до 50 млн. т. Ваш прогноз, яким буде виробництво через десять років? Який у принципі граничний ресурс українських земель?

Якщо порівнювати з Європою, то ми втричі менше використовуємо добрив, у кілька разів менше засобів захисту рослин, рівень технічних можливостей агросектору теж не йде в жодне порівняння. Відповідно, є потенціал, і врожайність можна, як мінімум, подвоїти, максимум — потроїти. Аналітики Світового банку говорять про те, що за певних умов через п’ять-сім років Україна може виробляти 100–120 млн. т зернових. В основному (орієнтовно половина) це буде кукурудза як найпривабливіший продукт, особливо з урахуванням зростаючих потреб Китаю в цій культурі.

 Скільки коштів необхідно аграріям, щоб вийти на вказані 100–120 млн. т?

Десь $20–25 млрд., іншими словами — треба заводити по $4–5 млрд. у рік. І це, насправді, не така вже і космічна або непідйомна цифра.

 Які перспективи урожаю-2012?

Я думаю, що він буде приблизно таким самим, як і торік. Вся річ у тому, що за останній рік практично не було серйозних інвестицій в агросектор, тому чекати якогось різкого збільшення не доводиться, але і провалів, вірогідно, бути не повинно.

 Останніми роками держава все активніше намагається регулювати аграрний ринок, що викликає нарікання багатьох інвесторів. Ваше ставлення до цього процесу? І які взагалі «ідеальні правила» могли б задовольнити і бізнес, і державу?

Держава повинна зосередитися не на регулюванні, а на дерегулюванні. І займатися лобіюванням українського потенціалу на експортних ринках. Прототипом може бути, наприклад, Бразилія або Аргентина, які активно лобіюють свої експортні товари на зовнішніх ринках. Причому цим займаються чиновники всіх рівнів. Спрощення умов і процедур приведе сюди інвестора, а лобіювання на зовнішніх ринках дасть можливість прибрати посередників і вивести аграріїв на прямих споживачів. А більше нічого ринкові й не треба.

 В Україні досі так і не скасували мораторій на продаж сільгоспземель, і одна із заковик — у розмірі максимального наділу. Скільки гектарів у одних руках забезпечать баланс інтересів селян, держави і приватних інвесторів?

Я розділив би це питання на три частини. Перша — це індивідуальні господарства, які існують і повинні існувати надалі. Тут важлива не стільки економічна, скільки соціальна складова, зокрема працевлаштування населення. Тому 90% коштів, що виділяються державою як аграрні дотації, повинні йти в цей сектор. І таким господарствам має належати 40–45% українських сільгоспземель. Ще 20–30% — це так званий середній клас, який забезпечуватиме внутрішню продовольчу безпеку України. Формат обробки землі — від 1 до 10 тис. га. Виробленого цією частиною аграріїв продовольства вистачатиме, щоб повністю забезпечити країну харчовими продуктами. І десь 30% — це має бути великотоварний виробник, який фактично є золотим запасом держави. Ви ж бачите, Аргентина зараз може собі дозволити приватизовувати іспанські нафтові компанії, вводити загороджувальне мито, диктувати умови світовим концернам. І лише тому, що країна є фактично лідером у протеїновому напрямку, від неї залежить маса країн. Україна може отримати такий самий вплив у світі за рахунок експорту кукурудзи, свинини і курятини. Тому мені незрозумілі будь-які обмеження по кількості земель в одні руки. Подробивши аграрну галузь, ми втратимо можливості прямого виходу на зовнішні ринки і віддамося в руки трейдерів. А значить, втратимо перспективний зовнішньополітичний елемент впливу, що, якнайменше, безглуздо. Як виробник 100–120 т зерна і 9–10 млн. т м’яса ми зможемо забезпечити собі статус не гірший, ніж Саудівська Аравія.

 За даними деяких українських ЗМІ, в Китаї вже створено два інвестиційні фонди для скуповування українських земель — по $10 млрд. і $5 млрд. Це правда?

Насправді таких фондів не існує. У світі є безліч приватних фондів, націлених на агросектор, у тому числі й український. Китайці люблять починати проекти під певну територію або ідею, наприклад, зовсім нещодавно один із найбільших китайських фондів виділив $10 млрд. «під Польщу». Але створювати фонд для майбутнього скуповування українських земель, які колись почнуть продавати на незрозумілих умовах, — це не по-китайськи. Хоча я думаю, що саме Китай буде одним із найактивніших гравців на території України в найближчих п’ять років. Ця держава зараз стає все більш впливовою, і Україна цікава їй з погляду забезпечення продовольством. Нам це теж вигідно — Китай в Україні ні на що не претендуватиме, його цікавить насамперед стабільність постачань продуктів. Ми для них — це як Бразилія десятирічної давнини, тільки в центрі Європи. А Україні це дасть можливість розв’язати цілу низку внутрішніх проблем і посилити свої позиції на зовнішніх ринках. Адже якщо подивитися на те, як Китай «входить» до Африки, то очевидно, що насамперед він там вкладає мільярди в інфраструктурні проекти. А для інвестиційної України саме створення адекватної інфраструктури є одним із основних пріоритетів.

 Кілька тижнів тому в ЗМІ з’явилася інформація про те, що ви підписали меморандум про співпрацю й інвестиції з найбільшою китайською компанією. Розкажіть про цей проект.

Ми підписали з китайською компанією CAMC Engineering Co. (підрозділ найбільшої Китайської машинобудівної корпорації SINOMACH) меморандум про наміри інвестувати в аграрні проекти UkrLandFarming $4 млрд. SINOMACH — це одна з найбільших компаній у Китаї, яка по суті є «провідником» китайської політики на зовнішніх ринках. Вони працювали більше ніж у 20 країнах, будували від атомних електростанцій до газових заводів. Тобто спеціалізується насамперед на глобальних проектах. Компанія, як правило, працює в партнерстві з великими фінансовими гравцями, такими як китайський Ексімбанк або Китайський банк розвитку, що робить її ще привабливішим партнером.

Ми встановили дипломатичні відносини з Китаєм 20 років тому. І лише зараз, при Президентові Вікторі Януковичі, відносини між країнами переходять у нормальне економічне русло. Це, безумовно, активізувало інтерес китайців до нашої держави. До речі, 20-річчю дружніх відносин китайці приділяють особливу увагу і готують офіційний візит президента Китаю до України. І одне з найголовніших питань, які планують обговорити керівники Китаю і України — це потенціал українського аграрного сектору.

Що ж до наших проектів (а це будівництво комплексів із вирощування свиней, машинобудування і т.д.), то зараз ми активно працюємо з експертами Ексімбанку Китаю, і я думаю, що впродовж двох-трьох років нам удасться реалізувати всі наші заплановані спільні проекти.

 Чи можна побудувати систему держбезпеки шляхом забезпечення світу продовольством?

Черчілль говорив, що у Англії немає друзів, є її інтереси. Якщо Україна буде цікава, а вона буде цікава для зовнішнього світу як виробник 100–120 т зерна і 9–10 млн. т м’яса, то ми зможемо самі вибирати, куди нам рухатися. У багатьох країнах вже є розуміння перспективності України, тепер наші перспективи і можливості треба правильно «запакувати і подати». І тоді ми зможемо забезпечити собі статус не гірший, ніж у Саудівської Аравії. Якщо країна залежить від вас за постачанням продовольства, то вона, безумовно, буде лояльною до вас. Їжа, енергоносії і вода — ось три причини, з яких спалахуватимуть війни в найближчі десятиліття. Ми реально можемо розв’язати проблему цілої низки країн у питаннях продовольства.

 Ваше ставлення до зернового ОПЕК, який просуває Росія і особисто Володимир Путін. Чи є сенс нам туди входити?

Без України зернового ОПЕК немає і бути не може, оскільки в потенційному об’єднанні ми даватимемо 60% зерна. Я думаю, це хороша ідея, принаймні, якщо розглядати за аналогією з паливним ОПЕК. Україна, як базовий елемент такого об’єднання, повинна брати в ньому участь хоч би для того, щоб потім продати свою «неучасть». Адже зовнішній світ надзвичайно боїться такої організації. Але Україна однозначно має бути головною в цьому союзі — той, хто забезпечує 60% виробництва, не може бути на другому плані. Не знаю, чи піде на таке Росія, але ми повинні цього вимагати.

 Торік населення планети досягло 7 млрд. осіб. А експерти Гарвардського університету запевняють, що їжі в світі вистачить тільки на 10 млрд. Ваша думка: дійсно проблема може постати так гостро?

Основна проблема не в кількості людей на планеті, а в тому, що в світі зараз кардинально змінюється культура споживання їжі. З одного боку, вона змінюється за рахунок зростання доходів населення — той, хто раніше їв рис, тепер їсть круасани і ковбасу. З іншого, в Північній Африці і на Близькому Сході, де питання їжі стоїть найгостріше, щоб уникнути голодних бунтів, політики все активніше витрачають гроші на закупівлю продовольства. У цьому їм допомагають також інші країни, оскільки дестабілізація в тому регіоні моментально б’є по цінах на нафту. Тобто проблема в тому, що люди, які раніше споживали дуже мало продуктів, починають з’їдати більше. І якби рядовий китаєць почав з’їдати стільки ж, скільки рядовий американець, то чекати на 10 млрд. осіб не довелося б — продовольства на всіх не вистачило б уже цього року. Та все ж упродовж десяти подальших років це питання стоятиме дуже гостро. Навіть за нинішнього рівня розвитку технологій. Я думаю, ми з вами ще станемо свідками цілої низки катаклізмів, пов’язаних із браком продовольства.

 Зараз модно говорити про перспективи видобування сланцевого газу в Україні. Але експерти запевняють, що це несе загрози насамперед сільському господарству. Це дійсно так?

Звичайно, видобування сланцевого газу має істотний вплив на навколишнє середовище і на землю. Але давайте почнемо з того, що сланцевий газ — досить недешева і дуже довгострокова технологія. А зараз у США ціна на газ тримається на рівні $48, і Сполучені Штати (якщо не буде заборони конгресу) можуть у найближчому майбутньому перетворитися на найбільшого імпортера скрапленого газу. Це істотно вдарить по європейському ринку, зокрема по «Газпрому», і тоді питання сланцевого газу навряд чи буде таким актуальним для України. Адже ціни різко впадуть. Цього може і не бути. Але я гадаю, що в найближчих п’ять років ми спостерігатимемо таке зростання в аграрному секторі, що на перший план вийдуть біогазові й біоетанольні перспективи.

Ви вважаєте реальною ініціативу Кабміну щодо того, що до 2014 року в будь-якому українському бензині повинно міститися не менше ніж 7% біоетанолу?

 Цілком реальною. Про це свідчить приклад Бразилії, яка за п’ять років вийшла на 70%-е використання біоетанолу. Я думаю, це позитивні ініціативи. Адже незалежність від нафти — це величезна перевага держави. Щоправда, біоетанольні установки — недешева технологія. І має бути державна підтримка, наприклад, відшкодування відсоткової ставки за кредитами під такі проекти. Я впевнений, що якби в рік виділялося хоч би п’ять-шість млрд. грн. на компенсацію відсоткової ставки, що для України цілком посильно, це дало б 50–60 млрд. капіталовкладень. І за п’ять років можна було б істотно змінити ситуацію на ринку нафтопродуктів.

 Ви підете на вибори?

Ні, пріоритет — винятково бізнес. Ні я, ні мої близькі до парламенту не збираються

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...