Судний день, або Тінь Янківа

Велику губернаторську чистку, про яку так довго говорили всі, кому не ліньки, можна вважати відкритою. Постріл із стартового пістолета зробив “Дитя Універсалу” Віктор Янукович. Під час минулотижневого брифінгу в Кабінеті Міністрів прем`єр запропонував керівникам облдержадміністрацій, які представляють політичні сили, що програли вибори, у разі непорозуміння з депутатами облрад написати заяви про звільнення.

Крім того, Віктор Федорович переконаний: якщо облрада висловила недовіру своєму керівникові, Президент має звільнити останнього. При цьому Віктор Янукович продемонстрував залізну логіку, проти якої не попреш:

„Якщо немає порозуміння – немає роботи”.

Сказане лідером Партії регіонів практично ідеально лягає на сукно львівської політичної рулетки. Про недовіру керманичу області Петрові Олійнику, яку завтра може висловити обласна рада, його недруги говорять уже давно. А хто з тих чи інших причин не говорить уголос, той собі думає. Утім, для Петра Михайловича зле не те, що думають вороги, а те, що щодня їх стає дедалі більше. І дедалі менше друзів, які виступають на його підтримку.

Вівторок, 19 вересня, стане для Петра Олійника судним днем з невеселими перспективами. Навіть теперішні прибічники губернатора, які наразі чемно виконують повноваження клерків на Винниченка, переконані, що кращий варіант, на який може розраховувати їхній шеф, – політичне чистилище. Однак навряд чи з нього Петро Михайлович, пройшовши випробування, потрапить межи райські кущі, на яких листками-простирадлами розвішано впливові посади. Донецьким Олійник без потреби. Хіба би Віктор Андрійович змилосердилися і відшукали своєму соратникові тепленьке, але не надто поважне містечко у своєму секретаріаті. Однак слід усвідомити, що секретаріат – не рукавичка, у якій можна помістити всіх соратників, сподвижників і любих друзів, які отримали одкоша від «універсального» уряду.

Але повернімося до дня завтрашнього, головна інтрига якого в тому, чи висловить обласна рада недовіру. Ствердної відповіді на це питання нині не відважиться дати ніхто. Навіть у приватних розмовах майбутні вирішувачі долі губернатора ухиляються від прямих тверджень. Існує надто багато об’єктивних і суб’єктивних чинників, які можуть зіграти і на руку Петрові Михайловичу, і проти нього.

Насамперед варто зупинитися на кількісному складі фракцій обласної ради. «Наша Україна» має 44 мандати, БЮТ – 42, ВО «Свобода» – 10, УНП та «Пора» – по 9, ПППУ – 6. Для виголошення недовіри, яка може бути наслідком несприйняття депутатським корпусом звіту голови облдержадміністрації, потрібен 61 голос. Виникає запитання: а з яких засіків він нашкребеться? Саме це питання і є тією засторогою, яка не дає змоги зацікавленим особам однозначно стверджувати про вислід голосування. На перший погляд видається, що звіт Петра Олійника приречений на провал. Адже його послідовні й публічні опоненти – БЮТ і «Свобода» – разом володіють 52 штиками. До повного «нещастя», Петрові Михайловичу бракує якихось 9 голосів. Їх цілком могла б дати УНП, лідер фракції якої Олекса Гудима має всі підстави відімстити Олійникові за, м’яко кажучи, некоректну поведінку стосовно Блоку Костенка-Плюща під час останньої виборчої кампанії. Проте аж ніяк не факт, що УНП дасть антиолійниківській коаліції бажані 9 голосів. Треба врахувати, що костенківці мають в обласній раді ще один центр впливу, який очолює голова обласної партійної організації Богдан Козак. Ймовірно ж, що під час таємного голосування симпатії “уенпістів” можуть розподілитися 5 до 4 чи 6 до 3. У будь-якому разі, цього не вистачить для набрання 61 голосу за недовіру.

Залишаються позірно лояльні до губернатора ПППУ та «Пора». Загалом їх не можна вважати надійною опорою обласних «карбонаріїв», одна не можна виключати, що необхідні опозиціонерам три-чотири голоси з’являться саме з цього табору. Однак питання недовіри може не вирішитися навіть у разі залучення згаданих голосів. Ще всі пам’ятають, що вчудив БЮТ під час таємних виборів голови обласної ради. Нагадаємо, що саме його члени під гомеричний сміх журналістів і політологів дозволили очолити область кандидатурі “Нашої України” Мирославу Сенику. Жодного з порушників дисципліни публічно не покарали, хоча прізвища “зрадників”, начебто, ні для кого не були секретом.

Врешті-решт, треба поставити собі запитання: а що таке сьогодні «Наша Україна»? Відверто кажучи, вона зовсім не виглядає на моноліт, а радше нагадує пробите внутрішніми протиріччями та зовнішніми факторами судно, яке в океані політики давно перейшло з парусного ходу на весла. Представники КУНівської складової блоку (7 депутатів) уже заявили, що підтримають губернатора і його звіт. Але навряд чи Петро Михайлович може бути спокійним за групу рухівців і навіть за своїх однопартійців з НСНУ. В отарі останніх цілком можуть знайтися кілька «паршивих овець», які побіжать пастися на чужі луги, зачувши немічність свого пастуха. Аби нікого не образити, прізвищ називати не будемо. Хоча хто бажає, може самостійно проаналізувати список «Нашої України» у частині квот НСНУ та НРУ і звернути увагу на неочікуване фігурування там низки певних “партійних діячів”, досіль не помічених в особливій політичній активності.

Злі язики подейкують, що за останній тиждень ну дуже вже активізувався давній опонент Петра Олійника Петро Димінський, котрий уміє переконувати і словом, і ділом. Але Боже упаси казати, що хтось із депутатів облради спокуситься на заохочувальні кроки Петра Петровича. Депутати облради образяться і скажуть, що в житті не заглядалися на гроші «галицького олігарха», хоча він свого часу стверджував інше.

Крім особистого несприйняття персони Олійника, Петро Димінський зацікавлений у його відставці ще й з іншої причини. Ім’я цій причині – Мирон Янків, з яким Петро Петрович пліч-о-пліч ішов на вибори у складі “ЕКО+25%”. Власне, екс-губернатор Мирон Янків, який свого часу став політичною жертвою на війні СДПУ (о) та Партії регіонів, а сьогодні, кажуть, дуже хоче повернутися у крісло, може стати тією спокусою, яка остаточно переконає низку депутатів у доцільності відставки Олійника. Усе-таки Мирон Дмитрович був губернатором. Усе-таки обрісся в ті часи зв’язками, кінці яких сьогодні можна знайти в різних депутатських фракціях. Усе-таки він нікому не насвинячив. Усе-таки в актуальній політичній ситуації на київському рівні він може пролобіювати львівський бізнес набагато ефективніше, ніж Олійник. Усе-таки в нинішній обласній владі багато людей, яким добре працювалося за губернатора Янківа. Таких “усе-таки”, вибачайте за тавтологію, досить багато. І власне бажання отримати “вмєняємого” Янківа для незаангажованих може бути вагомішою причиною висловити недовіру “непрогнозованому” Олійнику, ніж особисті зауваги до останнього. Як-то кажуть, нічого особистого. Суто бізнес.