Чи зможе львівська свита зіграти губернатора?

|

Три кити революції – „НУ“, БЮТ і СПУ повстали проти „принципів формування“ нової львівської держадміністрації. Депутат-„нашоукраїнець“ Тарас Стецьків і голова Львівської облорганізації СПУ Євген Таліпов дали досить жорстке інтерв’ю львівській „Аргумент-газеті“. Стецьків наголосив, що було зігноровано публічне обговорення кандидатур на посаді, і що Олійник підбирав команду за принципом персональної відданості.

Таліпов висловився ще зрозуміліше: „Якби ми допомогли Віктору Януковичу, він би переміг. Коли боротися, то всім разом. А коли працювати, то соціалістів забувають“.

Джерела конфлікту на Львівщині почалися не вчора. Щоб зрозуміти, що там відбувається, варто згадати всі.

На початку 2003-го Олійник, член НРУ і нардеп-мажоритарник, про якого широкій публіці мало що було відоме, очолив регіональний виборчий штаб Ющенка на Львівщині. Тоді в багатьох виникло питання: чому саме він, адже в обласній команді Ющенка досить куди більш відомих і заслужених політиків? Як не дивно, але саме в цьому і полягав „Феномен Олійника“: „зорепад“ регіональної команди Ющенка унеможливив призначення когось із уже відомих політиків на посаду, що, за визначенням, була стартовою для керівництва областю у випадку перемоги.

Варто, щоправда, віддати належне Петрові Олійнику: його біографія свідчила про те, що Ющенко в його особі одержав хорошого менеджера з бійцівськими якостями, людину вольову і завзяту, до того ж таку, що добре розуміла ціну шансу, який постав перед ним. За плечима Олійника дві вищих освіти, успішна кар’єра в радянських і українських органах місцевого і центрального самоврядування (мер Червонограда, депутат облради і депутат ВРУ), успішні бізнес-проекти, особистісний конфлікт із есдеками, що призвів до практично повної втрати бізнесу. Усі, кому доводилося спілкуватися з Петром Олійником, відзначають його комунікабельність, ділові риси, вміння грати в команді, а багато жінок просто не могли встояти перед його чоловічою чарівністю.

Однак фактором, що визначив призначення саме Олійника на посаду керівника обласного штабу, стало те, що йому вдалося свого часу ступити в київську політику, практично „не наслідивши“ у Львові. А от у львівській політиці він з’явився вже з Києва. Тобто в Олійника за станом на 2002 рік були відсутні які-будь серйозні зв’язки і зобов’язання перед групами регіональних еліт, він був равновіддалений від них, і це гарантувало його чітку орієнтацію тільки на керівництво центру.

Така особливість політичної долі Олійника, що привела його на головні ролі в області, одночасно визначила і його слабкі сторони як керівника регіонального рівня. У Олійника немає команди упізнаваних і шанованих політиків, яка б реально працювала під його безпосереднім керівництвом. Команда вірних, але безликих і маловідомих виконавців – була і є, а от команди, ладної сформувати нову владу на рівні області – не виявилося. Тому, незважаючи на острах багатьох, Олійник просто не був готовий до тотальної і швидкої заміни влади на Львівщині. Він вимушено втягся в досить тривалі перемовини і з партіями, і з обласною радою, і з іншими політичними суб’єктами, і ці перемовини не завершені, незважаючи на обіцянки, досі.

Підтвердженням цьому є хоча б склад виконувачів обов’язків заступників глави ОДА, серед яких реально „людьми Олійника“ можна вважати тільки 3 з 5: Тараса Батенка, Володимира В’язівського і Ярослава Питка, що відповідають, відповідно, за блоки внутрішньої політики, апарат облдержадміністрації і соціальну політику в області. Ці люди пройшли з Олійником виборчу компанію, працюючи в штабі „НУ“. Але саме їх призначення викликають сьогодні найбільші дискусії і несприйняття як громадськістю, так і середовищем фахівців Львівщини. А от ще два призначенці: перший заступник Михайло Сеник і заступник з питань економіки Валерій П’ятак – опинилися на своїх посадах радше завдяки професійним якостям і лобізму з боку політичних кіл у Києві, ніж близькому знайомству і теплим взаєминам з новим губернатором.

Незважаючи на відсутність „своєї команди“, Петро Олійник, розкладаючи кадровий пасьянс на Львівщині, прагне до максимальної незалежності від регіональних бізнес-, політгруп та груп за інтересами. Для себе він зробив вибір – у будь-якій ситуації залишатися людиною команди Ющенка, і тільки Ющенка на Львівщині. Останнє не означає, що Олійник не готовий задовольняти інтереси місцевої еліти, що допомагала реально не так йому, як Ющенкові, у період виборчої кампанії. Однак робити він це буде в тій мірі, наскільки це не буде заважати генеральному курсові центру. Зрозуміло, що регіональній еліті це, м’яко кажучи, не подобається. Тому на Львівщині вже сьогодні закладають підвалини досить сильного конфлікту між новою владою в особі Олійника і людьми, які реально, але з тіні керують політичним життям Львівщини.

Першим у списку незадоволених стоїть ім’я нардепа, члена НРУ Петра Димінського, близького до НПК „Галичина“ і луцької групи „Континіум“. Димінський, як відомо, з 2002 року реально контролює керівництво Львівської міськради, а також тривалий час був головним спонсором обласної організації НРУ. Кілька днів тому львівські журналісти „насолоджувалася“ чварами, які влаштували лідери обласної організації НРУ – нардеп Ярослав Кендзьор і заступник глави облради і по партійній лінії заступник глави ЛКВ НРУ Ігор Держко. Першопричина конфлікту банальна – Димінський, депутати і глава облради в якийсь момент зрозуміли, що можуть залишитися без призначень. І хоча сьогодні видиме взаєморозуміння між командами Олійника і Димінського відновлено і вони сіли за стіл перемовин, дозволимо собі припустити, що Димінський і глава облради Сендак не з тих, хто так просто прощає образи, завдані як їм особисто, так і всьому депкорпусу облради.

Другим у списку незадоволених може стати екс-губернатор Львівщини, а нині глава наглядової ради корпорації „ЕкоЛан“ Степан Сенчук, котрий, як стало відомо, взяв активну участь у фінансуванні діяльності обласного штабу Ющенка. Цілком ймовірно, це була особиста домовленість між ним і Олійником, санкціонована Києвом. Однак, наскільки можна вірити інформації, що надходить з коридорів виконавчої влади на Львівщині, при розподілі посад в ОДА і глав РДА інтереси і пропозиції Сенчука практично залишилися не врахованими.

Можемо також припустити у швидкому майбутньому появу конфлікту між Олійником і медіа-олігархом Андрієм Садовим, що мріє стати міським головою Львова.

Медіа-ресурс Садового чесно відпрацював на Олійника в момент вирішення питання про його призначення на губернаторську посаду. А от чи зможе так само по-джентельменськи Олійник віддячити Садовому, зробивши йому підтримку на мерських виборах, – невідомо.

Особливістю кадрової політики Олійника, як губернатора, є також практично повне ігнорування інтересів політичних партій у сенсі поняття квотності. Більш того, коли хтось з нових призначенців декларує те, що він пройшов за квотою тієї чи іншої партії, це викликає тихий протест із боку інших, куди більш заслужених партійців, обійдених при одержанні посад. Наприклад, заступник губернатора Батенко зовсім недавно, практично днями, вступив до УНП. Такий крок дозволив новій владі стверджувати, що він зайняв цю посаду за квотою УНП. При цьому на цю посаду претендував ще один член УНП, депутат облради і довірена особа Ющенка – Лариса Федорів, яка вважає себе несправедливо обійденою. А імені заступника губернатора В’язівського, члена УРП „Собор“, немає в жодному квотному списку обласної партійної організації. Та й узагалі львівські республіканці намагаються відмежуватися від свого члена, і не палають бажанням покладати на себе відповідальність за його роботу на цій посаді.

Висновок, якого мимоволі доходиш, один: скривджених серед прихильників нової влади сьогодні на Львівщині значно більше, ніж хотілося б новому губернаторові.

Однак говорити про те, що Олійнику не до снаги розв’язати вузол проблем, створених ним же, немає підстав. Олійник просто наразі не має належного ресурсу для того, щоб уже сьогодні не звертати уваги на „ігри“ місцевих політиків і олігархів. Але останнє – діло наживне.

Що цікаво: Олійник, будучи членом НРУ, не тільки підписався під декларацією про створення нової пропрезидентської партії, але вже заявив про своє бажання в неї вступити і загітував на цей крок обласну організацію НРУ. Саме в створенні політичної партії під нову владу Олійник бачить вихід з непростої політичної ситуації, яка сьогодні склалася на Львівщині. Якщо така партія буде, йому з легкістю вдасться переступити через тих, хто сьогодні вважає себе скривдженим і незадоволеним. Тому що реально на Львівщині ніхто не зможе конкурувати з політичною силою імені Ющенка.

Андрій Губенко, proUA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *