Встали, сіли, встали, сіли…

|

Події, пов`язані із сидячими місцями у маршрутівках, що розгорталися недавнім часом у Львові, нагадують мені слова пісні мого колишнього однокласника. Не пам`ятаю вже ані музики, ані тексту, але пам`ятаю, що кожен рядок у цій пісні починався із слів “встали” або “сіли”. Згадуються недавні заголовки у періодиці: “Всім сидіти”, “…можна стояти”, “Сидіти таки необхідно…” і так далі. Львів`яни так засумували за якимісь змінами, тому всі з нетерпінням чекали на будь що, позитивне чи негативне. Прикро констатувати, але після того, як розвіялися хмари слів і суспільного інтересу, все залишилося по-старому. Рідні напхані маршрутки продовжують їздити, а даішники продовжують їх зупиняти.

Тяганина із сидячими пасажирами в маршрутних таксомоторах міста на два тижні стала провідною темою не тільки для мас-медіа, але й для кожного львів´янина. Протокол, що став наслідком зустрічі перевізників, правоохоронців і міської влади, яка відбулася в п´ятницю, 13-го, не проголошував нічого нового. Залишилося все, як і було до початку тяганини, а цей документ став заключним етапом “сидячої транспортної революції”. Заключним на сьогодні. Спроби певних осіб докорінно змінити Львів у транспортному аспекті увінчалися нічим, проте… У Львові два дні пахло справжнім громадським збуренням. Ці два дні працівники ДАІ збирали протоколи з порушеннями водіїв маршрутівок, аби продемонструвати потім народу. Страшно подумати, що би стало з нашим містом, якби одночасно всі водії почали виконувати ті вимоги, які перед ними ставились тоді…

ДІЙОВІ ОСОБИ

Залишається багато невирішених питань: “Чому питання сидячих так раптово обірвалося?”, “Кому був вигідний двотижневий скандал?”, “Чого сподіватися далі?” і багато інших. Звісно, на більшість з цих питань відповідей знайти нереально. Спробуємо розплутати бодай щось, але для цього спершу з´ясуємо позиції основних дійових осіб “сидячої революції”.

Михайло Курочка, виконуючий обов´язки начальника УМВСУ міста Львова. Сам визнає міліцію, тобто себе, ініціатором “сидячої транспортної революції”. Виступає за безпеку громадян. З самого початку був готовий йти на компроміс, за умови, що науковці займуться дослідженням, скільки пасажирів може перевозити той чи інший тип маршрутного таксі. Ображений на всіх, хто говорить, що питання сидячих порушене лише через крадіжки та грабежі. “Лише за 17 днів лютого в ДТП у Львові загинули 4 особи, всі з вини водіїв маршрутівок,” – аргументує свої слова він. Вважає, що міська влада порушує постанову кабінету міністрів, за якою в маршрутівках мають їздити тільки сидячі пасажири. “Якщо сесія міської ради скаже “нехай там по головах їздять”, то нехай їздять, але нехай хтось за тим папером стоїть. Нехай хтось бере на себе відповідальність за прийняття нормативного документа,” – говорить він. Головним прибічником пана Михайла є начальник міського ДАІ Сергій Клочко. “Міліцейська одноосібність,” – так говорить про себе і Клочка Михайло Курочка. В користуванні пан Курочка має службовий автомобіль, але щодня проходить на роботу п´ять кілометрів пішки. Маршрутками не їздить.

Роман Лобода, Президент Асоціації “Львівський пасажирський транспорт”, президент однієї з перевізницьких фірм, депутат міської ради, заступник голови комісії міськради з інженерного господарства, транспорту і зв´язку. Захищає інтереси перевізників. Один з перших, хто почав реально розв´язувати транспортну проблему Львова, що склалася в середині 90-х. Не чекаючи ні на кого, вкладав у справу власні кошти. “Цей протокол ні про що і нікуди. Це протокол для протоколу,” – так він ставиться до протоколу від 16 лютого. Вважає, що проблеми, які пов´язані з транспортом не можна розривати, а розв´язувати їх потрібно в комплексі. Як перевізник, пан Роман розуміє, що змінити транспортні засоби у Львові – надзвичайно складно. “Я б хотів побачити силу, яка може поміняти транспорт у Львові протягом трьох років. Колись це робила держава, вона закуповувала транспорт, ціни не мінялися, все було чудово. Сьогодні це нереально, бо якби це би було реально, я би погодився з цим і намагався реалізувати,” – говорить він. Свою позицію вважає ближчою до позиції управління транспорту і зв´язку, а не до правоохоронців. На роботу добирається власним автомобілем, хоча залюбки ходить пішки. Маршрутками не їздить.

Ярослав Вовчак, начальник управління транспорту і зв´язку Львівської міської ради. Відстоює позицію влади, а влада, як відомо, захищає інтереси громадян міста. Розуміє, що перевізники вклали у транспортну сферу міста серйозні гроші, тому рахується з позицією Романа Лободи. “Влада захищає інтереси пасажирів і ми враховуємо те, що в міському бюджеті нема коштів на закупівлю нових автобусів. І уявляємо також, скільки інвестували перевізники у перевезення у місті Львові, якщо середня вартісь одного буса – 10 тисяч доларів. Помножте на 800 одиниць техніки – це 8 мільйонів доларів. В міському бюджеті, я думаю, таких коштів би не знайшлося,” – говорить Ярослав Вовчак. Він вважає, що транспортна проблема потребує не революційного, а поетапного вирішення. “Питання стоячих таки стоїть на порядку денному,” – ця фраза пана Вовчака вже стала крилатою. Під час обговорення проблеми сидячих, разом із Ярославом Вовчаком позицію управління відстоював заступник начальника управління транспорту і зв”язку Іван Собенко.

До дійових осіб слід додати першого заступника міського голови Василя Кравціва, під патронатом якого проходили зустрічі опонентів.

ХТО МАЄ РАЦІЮ?

На це питання елементарно відповісти – рацію мають всі. Навіть Роман Лобода підтримує цю думку. “Кожен в цій ситуації є правий на якийсь відсоток, більший, менший, але правий,” – переконаний головний перевізник. Пан Роман підштрикує Михайла Курочку: “ І Курочка має рацію, бо щоб поборотися з кишеньковими злодіями можна взагалі нікого не возити і тоді це питання буде вирішеним. Є логіка в цьому, звичайно.”

Але. Ми всі користуємося маршрутівками, щоб добратися зранку на роботу чи навчання, тому більшість з нас притримується думки, що транспортний хаос на вулицях Львова є задорогою ціною за боротьбу з кишеньковими злодюжками. Проте й державний службовець Михайло Курочка, зі свого боку, має рацію. Справді, існує стаття 35 Закону України „Про автомобільний транспорт“, яка говорить, що під час таксомоторних перевезень кожний пасажир має бути забезпечений місцем для сидіння. Справді, існує статистика, за якою протягом сімнадцяти днів у Львові сталося 29 ДТП, із них 17 -за участі маршрутних таксі. Справді, за цих 17 днів в ДТП гинули люди тільки через вину водіїв маршрутівок. Чи можна поєднати підвищену аварійність з проблемою стоячих пасажирів – це вже інше питання. Але і тут Михайло Іванович гідно себе захищає: “По-перше, водій не має всестороннього огляду, він не бачить дзеркал. По-друге, велика кількість стоячих пасажирів постійно відволікає. По-третє, зараз зима, ожеледиця, а коли мікроавтобус навантажений, то хитається як колиска. Гальмівний шлях в перевантаженої машини збільшується вдвічі.”

Натомість як Вовчак, так і Лобода в унісон прокричать: “А як ми справимося з “годиною-пік”? А як водію боротися з тими людьми, які все таки зайдуть в маршрутку, де всі сидять? А скільки грошей треба вкласти, аби поновити автопарк? А хто ці гроші дасть?” Цей перелік можна продовжити ще сотнею “аяків”, “аскільків” і “ахтоків”. Проте на зустріч і цим запитанням у Курочки з´явиться контрзапитання: “А ви, пане Лобода, як підписували ліцензію, то погоджувалися, що возитимите тільки сидячих?” Проте і на це запитання Роман Лобода при бажанні знайде відповідь: “Немає законодавчої заборони возити стоячих пасажирів. Просто маршрутний таксомотор – це транспортний засіб, який служить для перевезень пасажирам з обов´язковим наданням місць для сидіння і зупинками на вимогу пасажирам.“ Далі можна поставити 1123 крапки. Виходить, що кожен правий. Ця дискусія може тривати вічно, та й, мабуть триватиме…

ЧИ ЦЕ ВЖЕ КІНЕЦЬ?

Кінця, як такого в транспортній проблемі Львова на найближчу сотню років ніхто не передрікає. Львів росте, ростуть його транспортні потреби. Для будь-якого охочого у дядька Лева знайдеться транспортна проблема до смаку, з якої можна роздути бурю, чи заробити кілька мільйонів. Ось лише коротенький перелік тих проблем пов´язаних із транспортом, яких торкалися язики держслужбовців і пера журналістів протягом лише останнього місяця: проблема сидячих, підземні і наземні паркінги, мале, середнє і велике об´їзні кола, проблема приватного таксі, потреба заміни автопарку маршрутівок на великі автобуси, проблема тролейбусів і трамваїв, дороги, які зійшли разом із снігом… “Транспортне питання буде виникати постійно. Весна наступає, ідуть одні позиції, осінь – інші,” – говорить Роман Лобода.

Дехто з впливових людей вважає теперішню ситуацію затишшям перед бурею. Михайло Курочка вважається доволі амбітною та принциповою особистістю, тому, якщо він щось почав, то ще довго стоятиме на своєму. Тим більше, свого принципового авторитету він не може втратити зараз, коли є найвірогіднішою кандидатурою на посаду начальника УМВСУ у Львові. Роман Лобода і Ярослав Вовчак, схоже, готові зустріти чергові напади головного правоохоронця. Зараз, здається, вже всі розуміють, що проти перевізників міська влада ніколи не піде. І це логічно, адже вони справді заслуговують на пошану, а їхній авторитет не є пластиліновим.

Так що залишається очікувати, як люди, які не користуються маршрутним таксі, але, без сумніву, мають до нього відношення, будуть продовжувати вирішувати питання про те, сидіти нам в маршрутівках чи стояти. Це майже як серіал, одну серію пропустиш, але продовжуєш все розуміти. Цікавості і екстріму додає те, що герої серіалу вирішують питання, яке напряму стосується тебе. Хай там як, а життя продовжується незалежно від того, сидиш ти в маршрутці чи стоїш. Адже так?

Михайло ГУЗАРЕВИЧ

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...