Врятувати рядового Сендака

|

Протистояння у Львівській обласній раді, схоже, сягнули апогею. Конфронтація між головою обласного представницького органу Михайлом Сендаком та значною частиною депутатського корпусу (фракціями “Соціальна справедливість” та “Ділова Львівщина”) дійшли мертвої точки, а взаємні звинувачення вже давно перейшли межу толерантності та цивілізованого провадження політичної боротьби, та викидають “на гора” чи не щодень усе нові й нові закиди.

Питання ініціювання відставки Михайла Сендака з посади обласного “спікера” зависло у повітрі, адже інформацію про збір підписів серед депутатів куратори “СС” та “ДЛ” документально не підтверджують, проте й не спростовують. “Цифра” вочевидь залишатиметься у таємниці тоди, поки не сягне рівня так званої конституційної більшості (2/3 депкорпусу), після чого можна скликати позачергову сесію, ставити питання про висловлення недовіри голові облради та відряджати Михайла Дмитровича у відставку.

Львівська обласна рада, якій необхідно вирішувати чимало господарських питань регіону, зараз перетворилася на центральну арену політичної боротьби на Львівщині, головними суб’єктами якої виступають “Наша Україна” та СДПУ(о). Галицький край, де за 12 років не порушувалася гегемонія національно-демократичних та патріотичних сил, котрі зараз закумульовані у блоці “Наша Україна”, закрутився у вирі реального персоніфікованого протистояння після парламентських виборів 2002 року.

Об’єднані соціал-демократи, враховуючи вороже ставлення на Львівщині до самої абревіатури СДПУ(о), та набравши на виборах до Верховної Ради мізерну кількість голосів, розіграли локальну карту. За півроку після виборів у місцевих радах сформувалися депутатські групи та фракції, до складу яких увійшли вихідці зі середовища ”есдеків” та присталі дорогою апологети соціал-демократичної ідеології. Мовиться головно про депутатську групу Львівської міської ради “Наш Львів”, яку координує тепер уже голова ДПА у Львівській області Мирослав Хом’як, та фракцію обласної ради “Соціальна справедливість”, на чолі якої стоїть тепер уже перший заступник ДПА України, молодший брат голови СДПУ(о) Сергій Медведчук.

Якщо політичні баталії у міськраді, не кажучи вже про ради нижчих рівнів, ніколи не позбудуться статусу містечковості, маргінальності та локальних перемог і поразок, облрада стала саме тим місцем, яку “правляча” з 1990-го року політична регіональна еліта та згуртовані у депутатські формування всюдисущі “есдеки”, перетворили на з’ясування стосунків перед президентськими виборами цього року.

На заїжджені стандартні фрази про узурпацію владних важелів, перетворення податкової на каральний орган та переслідування “інакомислячих”, які “нашоукраїнці” застосовували та застосовують для дискредитації в очах громадськості СДПУ(о), опоненти звинуватили представників “НУ” в неприпустимості монополізації любові до України, недопущення на споконвічну демократичну Львівщину іншої ідеології та брудних методах ведення політичної боротьби.

А далі обопільні звинувачення посипалися, як з рогу достатку:

-судові позови народного депутата України, секретаря ЛОО СДПУ(о) Ігоря Шурми до парламентських колег Ярослава Кендзьора, Олега Тягнибока та “свіжий” позов до Михайла Сендака, мітинг 30 жовтня 2004 року, організований СДПУ(о), зі звинуваченнями у заполітизованості керівництва обласної ради та бездіяльності Михайла Сендака, оприлюднення інформації про купівлю Михайлові Сендаку квартири за півмільйона гривень в елітному районі Львова з представленням усієї належної документації, констатація невиконання Сендаком обіцянки продати купленицй ще колишнім головою Львівської облдержадміністрації Степаном Сенчуком автомобіль “Мерседес”, та купівлі за виручені гроші 12 карет швидкої допомоги для області, оприлюднена депутатом Львівської обласної ради (“Соціальна справедливість”), начальником Об’єднаної Дрогобицької податкової інспекції Олексієм Сторчилом інформації щодо причетності Сендака до незаконної приватизації ресторану “Фестивальний”, запити Ігоря Шурми до контрольно-ревізійних органів та Генпрокуратури України стосовно перевірки фінансової діляьності керівництва Львівської облради, та врешті збір підписів за висловлення недовіри та відставку Сендака з посади обласного “спікера”;

-звинувачення об’єднаних соціал-демократів у злитті зі структурою ДПА у Львівській області та висловлення недовіри депутату облради та тодішньому голові ДПА у Львівській області Сергієві Медведчуку, мітинг 25 вересня біля міськради та облради за участю Віктора Ющенка зі звинуваченням СДПУ(о) чи не в усіх бідах держави, оприлюднення інформації стосовно незаконного повернення ПДВ ПП “Папірус”, що у Дрогобичі, Дрогобицькою об’єднаною податковою інспекцією, звинувачення керівництва “Соціальної справедливості” у підкупі депутатів облради (сума – 30 тисяч доларів плюс 3 тисячі щомісяця), перерозподіл керівників постійних депутатських комісій облради, в результаті чого від обов’язків голів постійних комісій увільнено членів “СС” Олексія Сторчила та Володимира Ортинського, виступ Михайла Сендака з трибуни Верховної Ради України зі звинуваченнями у бік СДПУ(о), пікетування активістами НРУ робочих офісів депутатів “СС” та “ДЛ”.

Варто також нагадати, що перший публічний конфлікт виник під час минулорічних зимових свят, коли пан Шурма звинуватив Сендака у тому, що “компанія, у якій перебував пан Сендак розбила новорічну іграшку-подарунок, на якій була зображена символіка СДПУ(о)” в одній з львівських кнайп. Не слід забувати також, що під соусом політичного протистояння “НУ” та СДПУ(о) відбувалося голосування у Львівській облраді стосовно можливого вступу України в Єдиний економічний простір, в результаті чого Леонід Кучма звільнив чотирьох голів обласних райдержадміністрацій – депутатів облради, переведення на роботу до Києва Сергія Медведчука та головне – призначення на його місце Мирослава Хом’яка, в результаті чого палкі заяви Михайла Дмитровича про перемогу демократії на Львівщині луснули, як мильна бульбашка.

Останнім каменем в город Михайла Сендака з боку СДПУ(о) стала відповідь Генеральної прокуратури на депутатське звернення Ігоря Шурми, у якому заступник генпрокурора Ольга Колінько повідомляє, що рішення Львівської облради від 29 вересня 2003 року № 174, згідно якого реорганізовано чотири постійних депутатських комісії, “не можна вважати прийнятим”. “Перевіркою, проведеною прокуратурою Львівської області встановлено, що більшість з обраних 81 депутатів обласної ради, а саме – 42 депутати за прийняття зазначеного рішення не голосували”, — зазначено у листі. А оскільки Прокурор Львівської області наклав протест на рішення № 174 ще 9 грудня минулого року і його не розглянули, прокуратура області звернулася до місцевого суду Галицького району Львова із заявою про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення Львівської обласної ради.

На тлі широкого розголосу у ЗМІ про збір підписів за відставку Сендака, Михайло Дмитрович провів прес-конференцію, на якій заявив, що особисто поставить питання про висловлення йому недовіри на голосування. Проте ця заява залишилася однією з багатьох, проголошених головою Львівської обласної ради, яка закінчилася там, де й розпочалася. Відтак квола спроба голови облради зіграти на випередження наразі не дала результатів, адже дати проведення наступного засідання сесії Львівської облради ще не визначено. Невідомо також, чи включать в порядок денний питання про висловлення недовіри голові облради, і з чиєї подачі це буде зроблено.

Відтак подальший розвиток подій буде відомий лише після ймовірного голосування в обласній раді стосовно питання головування у раді пана Сендака. Хоча присутність у найбільшому кабінеті обласного законодавчого органу саме Михайла Сендака чи його відставка не є самоціллю ні для одних, ні для інших. Самоціллю є власне перемога, будь-яка і за будь-яку ціну. Перемога, яка окрім задоволення зрозумілих амбіцій політиків, має стати і черговою сходинкою у їх утвердженні на політичній мапі регіону. Як не крути, але одіозний перш за все у своїх висловлюваннях та обіцянках нинішній голова обласної ради став розмінною монетою на шляху до плюралізації політичної карти Львівщини.

Проте уже зараз можна безсумнівно констатувати активізацію публічного самоствердження СДПУ(о), як політичної структури, на теренах Львівщини, так само, як і гостре небажання “посунутися” з боку панівної в Галичині національно-демократичної ідеології.

Тарас КУХАР

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...